До Дня пам'яті захисників України Конотоп.City зібрав короткі історії з життя загиблих конотопців в АТО та ООС. Всі вони мали плани на життя, яке обірвалося за різних обставин: від пострілу снайпера, на розтяжці чи в госпіталі від поранень.
Андрій Ваховський
Народився 30 вересня 1979 року
Помер 29 серпня 2014 року
Андрій народився в Харкові. Навчався в педагогічному університеті імені Григорія Сковороди. «Він був витриманим, відповідальним хлопцем, займався спортом. Мав розряд з рукопашного бою, займався парашутним спортом. Любив зброю», — пригадує дружина бійця. Ще навчаючись в університеті одружився, наодилася донька.
Працював в охоронних структурах в Києві. Коли розпочалися події на Донбасі, Андрій пішов на Схід у квітні 2014 року у складі батальйону «Донбас». Був кулеметником. Потім у складі батальйону перебував у Бахмуті, Кураховому. Пізніше їх переправили до Іловайську. Там вони пробули два тижні. Потім домовилися про зелений коридор. Їхали автомобілем КрАЗ . Під час руху по машині відкрили вогонь. Спочатку із стрілецької зброї, потім з «Градів». Андрій був кілька разів поранений.
Після бою тіла загиблих відправили до лікарні у Дніпро. Андрій пролежав там до 19 жовтня, потім був похований як невідомий на Краснопільському цвинтарі. Після генетичної експертизи, Андрія привезли на малу батьківщину, де і поховали.
Віталій Парфененко
Народився 8 травня 1978 року
Помер 6 листопада 2014 року
Віталій народився в Шаповалівці. Працював у школі, а потім проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.
У 2014 році мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України. З 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.
6 листопада 2014 року солдат Парфененко помер від гострої серцевої недостатності під час шикування особового складу в базовому таборі поблизу міста Слов’янськ Донецької області. Ім'я Віталія Парфененка присвоїли школі в Шаповалівці, а 20 лютого 2015 року відкрили меморіальну дошку на будівлі школи та куточок пам'яті.
Анатолій Шульга
Народився 15 липня 1965 року
Помер 28 січня 2015 року
Анатолій Шульга був учасником радянсько-афганської війни та входив до складу «УНСО» та конотопської організації «Правого сектора». На фронті — з червня 2014. Служив артилеристом в окремому загоні спеціального призначення «Азов» Східного ОТО НГУ.
28 січня 2015 року російські бойовики вели вогонь у напрямках сіл Гранітне та Миколаївка поблизу Маріуполя. Бійці «Азову» виїхали на передову, щоб відтягнути вогневий удар на себе та унеможливити жертви серед мирного населення. В результаті артилерійсько-мінометної дуелі Анатолій Шульга загинув.
Похований у Конотопі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Рішенням полку «Азов» на його честь назвали мінометно-артилерійську роту. З 2015 року у Конотопі існує вулиця Анатолія Шульги.
Михайло Сусло
Народився 15 червня 1991 року
Помер 26 березня 2015 року
Михайло народився у Конотопі. Займався бігом, спортивним орієнтуванням, паркуром боксом. Крім цього, писав віршовані п'єси. Закінчив з «червоним дипломом» Конотопське професійно-технічне училище № 20, де здобув професію повара.
Хотів бути військовим, але в армію не брали через зір. Лише 2012 домігся свого та проходив службу в розвідроту 1-ї окремої танкової бригади на Чернігівщині. З початком російської збройної агресії допомагав одеським патріотам захищати місто від проросійських сепаратистів, займався волонтерством, навчав молодь у таборі як інструктор. На фронт пішов добровольцем, воював у складі батальйонів «Айдар», «Азов». Розвідник, рядовий Добровольчого батальйону ОУН. Наприкінці січня 2015 вирушив у зону АТО в район Донецька — у селище Піски.
25 березня 2015 року під час розвідки в околицях Донецького аеропорту потрапив у засідку. У результаті ворожого обстрілу зазнав поранень — перебита нога осколком ВОГ, два кульових поранення в руку. Вранці 26 березня помер у лікарні від втрати крові.
Посмерто нагороджений орденом «Лицарський хрест України» та рядом орденів. Присвоєне звання «Почесний громадянин міста Конотопа».
Андрій Тамбовцев
Народився 9 травня 1975 року
Помер 16 травня 2015 року
Народився Андрій в Росії, але дитинство і все своє свідоме життя він провів в Україні, де закінчив Алтинівську ЗОШ та Конотопський індустріально-педагогічний технікум.
Працював монтажником у будівельно-монтажному експлуатаційному управлінні №5 на залізниці. Потім пішов захищати територіальну цілісність України.
Помер 16 травня 2015 року у госпіталі. В Андрія залишилась мати, дружина і двоє дітей.
Євгеній Бірюков
Народився 5 серпня 1980 року
Загинув 22 липня 2015 року
Євгеній проживав у Конотопі. У часі війни з грудня 2014-го — міліціонер, батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Гарпун».
22 липня 2015-го під час боїв за Авдіївку уночі зазнав осколкового поранення в скроню — біля блокпосту «Шахта», між Авдіївкою та Ясинуватою — повертався з бойового завдання та підірвався на розтяжці. Помер у лікарні Дніпропетровська, не прийшовши до тями.
Похований в Конотопі. Без Євгена залишилися дружина та двоє дітей. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Олексій Гергель
Народився 15 серпня 1988 року
Помер 24 жовтня 2015 року
Олексій народився у Конотопі. У дитинстві любив пограти в футбол та риболовлю. Захоплювався також будівництвом та мав до цього хист.
Після служби в армії працював у Києві, потім служив у Конотопі — у військовій частині за контрактом. Пішов добровольцем в АТО.
Олексій Гергель отримав смертельне поранення під час обстрілу російськими найманцями блокпосту на Донеччині у жовтні 2015 року.
Микола Брисюк
Народився 12 грудня 1974 року
Помер 23 лютого 2016 року
Мати Миколи була ланковою в колгоспі, батько — теслею. Микола був третьою, найменшою дитиною в родині. У 1989 році юнак закінчив школу та опанував фах електрогазозварювальника. Після чого служив танкістом у Миколаїві, а потім влаштувався до патрульно-постової служби міліції України, згодом — до агрофірми.
Миколу Брисюка мобілізували 27 травня 2015 року. Спочатку він три місяці перебував у навчальному центрі «Десна», потім служив командиром танкового екіпажу у Миколаїві, потім нашого земляка направили в зону проведення АТО. Його життя обірвалося 23 лютого 2016 року, точні обставини смерті не встановлено.
Юрій Орел
Народився 17 березня 1983 року
Помер 9 березня 2016 року
Юрій народився у родині військових. «Мріяв бути військовим льотчиком. Йому подобалася військова форма, зброя, військові атрибути. Мабуть, і приклад батька, який був авіаційним інженером, теж зіграв свою роль», — пригадує мама військового.
Закінчив Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, потім здобув кваліфікацію бакалавра з електротехніки та кваліфікацію інженера з електротехніки, офіцера військового управління тактичного рівня. Після навчання служив у війську.
Коли почалися події на Донбасі, пішов служити. З 2014 року Юрій перебував у зоні АТО, у районі Красногорівки. Наприкінці 2015 року був призначений командиром роти в 58-ій бригаді. Загинув під час несення служби в районі Красногорівки, Мар'їнський район, Донецька область. Наразі йдуть судові засідання по факту причини та обставин смерті. Юрію було лише 33 роки.
Валерій Малофеєнко
Народився 1 квітня 1977 року
Помер 30 березня 2016 року
Валерій добровольцем захищав нашу землю на Сході України у складі батальйоні спеціального призначення «Донбас». Був нагороджений відзнакою «За визволення Донбасу».
У бою зазнав поранення, після чого здоров'я бійця значно погіршилося. Помер, перебуваючи у відпустці, саме в той день, коли вже мав повертатися на фронт, на допомогу своїм побратимам. У Валерія залишилися син, мати та сестра.
Олександр Півень
Народився 3 жовтня 1987 року
Помер 8 травня 2016 року
Олександр народився в родині офіцера. Закінчив Чернігівський ліцей з посиленою військовою підготовкою. Мріяв стати інженером.
Призвали до військової служби під час мобілізації. У часі війни — старший солдат батальйону 55-ї окремої артилерійської бригади. Був начальником електростанції першого інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу.
Загинув поблизу міста Авдіївка, підірвавшись на фугасі під час проведення інженерних розвідувальних робіт на взводному опорному пункті щодо облаштування блок-посту. Нагороджений державною нагородою України орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). На честь героя встановлено меморіальну дошку на будівлі ЗОШ №13 м. Конотоп.
Олексій Лютий
Народився 17 липня 1969 року
Помер 4 листопада 2016 року
Про Олексія Лютого, на жаль, інформації знайти не вдалося. Якщо ви знаєте Олексія та маєте, що розповісти, пишіть нам на пошту [email protected]
Михайло Козлов
Народився 19 квітня 1980 року
Помер 19 листопада 2016 року
Михайло — старший сержант. Був призваний на військову службу по мобілізації до підрозділу 58 ОМПБр імені гетьмана Івана Виговського. Брав участь в АТО з 22 серпня 2015 року. Мав статус учасника бойових дій, посвідчення УБД.
Помер від тяжкої хвороби після повернення із зони АТО. Похований у Конотопі 20 листопада.
Валентин Ничвидюк
Народився 2 вересня 1989 року
Помер 8 листопада 2017 року
Валентин з дитинства мріяв вступити на військового. «Вдома ходив з погонами, до дитсадка йшов з парадним паском батька. Була також кокарда на шапці. Іншої форми він не визнавав», — пригадує мама Валентина. Закінчивши Конотопську СШ №2, вступив до університету внутрішніх справ на факультет внутрішніх військ. Отримав диплом правознавця, а юристом так і не став.
Через стан здоров'я його комісували й довелося працювати колектором у Києві. Зрештою у 2016 році він звільняється з посади, знову йде до військкомату і правдами й неправдами поновлюється на військовій службі.
2 липня 2017 року був направлений у зону бойових дій командиром 1-ї роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Уночі 8 листопада старший лейтенант Валентин Ничвидюк загинув під селищем Кримське, що на Луганщині, закривши своїм тілом військового побратима Анатолія Вісича. У Валентина залишилася дружина Ірина та маленька донька Єва.
Валентина нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та надали звання «Почесний громадянин міста». Також відкрили меморіальну дошку на Конотопській СШ №2.
Андрій Кривич
Народився 24 лютого 1999 року
Помер 27 березня 2018 року
Андрій з 16 років входив до організації «Права Молодь», де проходив неодноразові вишколи з тактичної підготовки, медицини, топографії та володіння зброєю. У майбутньому Андрій Кривич планував присвятити себе Збройним силам України як військовий психолог, тому з 2016 року навчався в СумДПУ.
Андрій навчався в музичній школі та писав музику й тексти до пісень. «Син захоплювався рок-музикою. Ще школярем відвідував Клуб любителів гітари, оволодів грою на цьому інструменті. Писав пісні. Навчаючись у Сумах, організував рок-гурт «Бездомна кішечка», який після смерті Андрія розпався», — говорить мама Марина Кривич.
Щоб поїхати на передову у 2018 році перевівся на заочну форму. Під час своєї другої ротації був бійцем-добровольцем тактичної групи «Сапсан» ДУК «Правий Сектор». Загинув від кулі снайпера ввечері 27 березня на Світлодарській дузі.
Дмитро Волонтирець
Народився 11 лютого 1979 року
Помер 25 листопада 2019 року
Дмитро Волонтирець у 2014 році одним із перших у складі добровольчого батальйону вирушив на поле бою. Він був бійцем добробату «Донбас», служив оператором БПЛА.
Після розформування батальйону перейшов в «Азов». Там служив з 2015 року, мав звання молодшого сержанта та був одним із засновників напрямку аеророзвідки у полку. Останні роки обіймав посаду начальника секції розвідки першого батальйону полку. Окрім розвідки, мав хист до саперної справи — був одним із кращих саперів «Азову».
У березні 2019 року, під час відзначання Дня добровольця у Конотопі, Дмитра нагородили нагрудним знаком «Доброволець».
Переніс інсульт на полігоні полку біля Маріуполя, де проводив заняття з саперної справи. Близько тижня боровся за життя у лікарні, помер 25 листопада 2019 року.
