«Пам'ятаємо героїв»: загиблий у зоні АТО конотопчанин Михайло Сусло у спогадах сестри

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 15.03.2019 19:00
  • 0
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Михайло Сусло помер у лікарні 26 березня 2015 року. Він потрапив під обстріл під час розвідки в районі донецького аеропорту. У рамках проекту «Пам’ятаємо героїв» вихованці гуртка «Юні журналісти-краєзнавці» Станції юних туристів зустрічаються з рідними, близькими та бойовими побратимами земляків, які віддали своє життя, захищаючи Україну. Цього разу — розмова з сестрою Героя Ольгою Сусло.

— Яким залишився брат у вашій пам’яті?

— Брат — це мій захист, це мої руки, ноги, очі. Це мій всесвіт, це вітер, це рух. Коли він з’являвся — навкруги все оживало. Брат дуже поспішав жити. Все бігцем, швидко. Він все робив дуже швидко, прагнув усе встигнути. Всім допомагав, усіх захищав.

Розумієте, брат — це життя, це все. Без нього темно, як без сонця, без нього немає, чим дихати, без нього немає життя. У житті немає сенсу. Отож мені без брата порожньо, самотньо, холодно.

Цікава деталь: у Михайла було два телефони на передовій, з якими він ніколи не розлучався. Але три останні рази, коли йшов у розвідку, він, за словами побратимів, залишав телефони в частині. Після його загибелі телефони привезли рідним. Коли я ввімкнула телефон, я була вражена — там була одна-єдина пісня «Бросок на небеса». Взагалі Михайло любив музику, у нього були записані десятки пісень. Але всі ці пісні він видалив і залишив лише одну.   

— Що пам’ятаєте з його дитинства?

— В дитинстві він був таким, як вітер. Усі паркани, дерева — його. Розідрані штани, збиті коліна — також про нього. А ще коти й собаки, яких зносив звідусіль. Бо їх хтось викинув і вони всі будуть жити у нас. Товаришував з усіма й залюбки.

Михайло Сусло у школі З сімейного архіву

— А яким він був у шкільні роки? Любив якісь предмети?

— Шкільні роки його дуже змінили. Став розсудливим, стриманим, пізнавав людей і світ. Серйозно і назавжди пов’язав своє життя зі спортом: паркур, важка атлетика. Мав безліч захоплень у школі, вивчав древню міфологію, стародавній світ, особливо динозаврів. Захоплювався астрологією. Був час, коли він засадив кактусами вдома всі вікна. Дуже гарно малював, писав вірші, ліпив з пластиліну. Все, що він робив, було досконалим. Взагалі, все було, як в усіх – перше кохання, перше розчарування і перша зрада.

— Після школи Михайло навчався?

— Після школи постало питання — де і ким бути в житті. Через те, що мав ваду зору, вибір був невеликий. Мама наполягла, і брат пішов у ПТУ-20 навчатись на кухаря. Готувати любив під настрій, але його страви були нереально смачні. Мама часто зверталась до Михайла за порадами та рецептами.

Михайло Сусло З сімейного архіву

Училище закінчив з червоним дипломом, але це була швидше данина матері, а не його покликання. Хоча кухарем він був відмінним. Брат мріяв про військову службу. Розвідка була його метою, взагалі він її досягнув.

Був найкращим, природженим розвідником, навіки віддав розвідці своє серце й душу. На війні мав псевдо Слідопит. Не зрадив своїй розвідці до останнього подиху. Взагалі Михайла я часто беру собі за зразок. Його світогляд, його бачення світу і людей надихають.

— Які у Михайла були стосунки з рідними?

— У нашого Михайла завжди було своє розуміння, власне бачення ситуації. Батько у нас був військовим, мати — медичним працівником, вони в силу своїх професій бачили ситуацію в своєму ракурсі. Але у Михайла завжди була своя думка і батьки її поважали. Загалом стосунки з батьками були дружніми. Про себе можу сказати — мій брат був моїм другом. Незважаючи на те, що він був молодшим, я у нього запитувала поради. Брат теж радився зі мною. Ми були дуже близькими людьми, і без нього дуже важко.

Михайло Сусло З сімейного архіву

Хочу додати, що випробування у нашій родині продовжуються. Неочікувано й трагічно в червні 2017 року пішов з життя наш батько. Він пережив сина на 2 роки і 3 місяці, назавжди залишивши рідних без чоловічої підтримки і опори. Він не зміг жити без сина, батькове серце не витримало розлуки з сином.

— Що Ви знаєте про його друзів ? Чи спілкується з вами сьогодні хто-небудь з них?

— Друзів у Михайла завжди було багато. Різні були друзі. Проте суворе життя розставило все на свої місця. Погані друзі не затримувалися поруч, товаришував з такими, як сам. Багато друзів було в спорті, дуже любив і поважав однокласників. Сам був дуже чесним і справедливим. У брата не було сірого, не було середини. Було чорне і біле, як в усьому, так і в дружбі. Якщо друг, то найкращий і назавжди.       

Ми й сьогодні спілкуємося з його друзями і побратимами. Користуючись нагодою, щиро дякуємо всім за розуміння, за фінансову допомогу, за співчуття. Зустрічаючись і спілкуючись із друзями і побратимами Михайла, відчуваємо їхню синівську і братерську любов і бачимо в них його продовження. Дякуємо всім.

Спілкувалась Дар’я Вандоляк,

вихованка гуртка «Юні журнасти-краєзнавці» Станції юних туристів

Фото на головній: з сімейного архіву

Медіакіт сайту/ціни на рекламу
Коментарі:

Останні новини