У рамках проекту «Пам’ятаємо героїв» його учасники зустрічаються з рідними, близькими та бойовими побратимами земляків, які віддали своє життя, захищаючи Україну. Сьогодні — подорож до села Землянка, на батьківщину Миколи Брисюка.
Ким був Микола Брисюк
У цьому селі й сьогодні мешкають мати Миколи та його сестра. На жаль, нам не вдалося з ними поспілкуватися, а інформацію про життя Миколи надали працівники сільської ради.
Микола Брисюк — зліва
Нам розповіли, що Микола Брисюк народився 12 грудня 1974 (за іншими даними 1975) року. Мати була ланковою в колгоспі, батько — теслею. Микола був третьою, найменшою дитиною в родині. Хлопець відвідував дитячий садочок, у 1981 році пішов до першого класу Землянської неповної середньої школи (таку назву носив у ті часи навчальний заклад).
Навчався Микола посередньо. Проте постійно брав участь у спортивних змаганнях. Бігові дисципліни, лижі, футбол — у всіх цих видах спорту Микола захищав честь школи.
Школа, в якій навчався Микола Брисюк
У 1989 році юнак закінчив школу й вступив до СПТУ-11 в обласному центрі. За три роки навчання опанував фах електрогазозварювальника. У грудні 1993 року Миколу призвали до лав Української армії. Два роки був танкістом, служив у Миколаїві, а за два роки звільнився і повернувся додому.
На той час його брат працював у Києві й допоміг Миколі влаштуватися до патрульно-постової служби міліції України. У столиці він одружився, незабаром народилася донька Настя. Проте сімейне життя Миколи Брисюка тривало лише сім років. У 2002-му він розлучився, звільнився з роботи і повернувся до рідної Землянки. Вдома працював у ТОВ «Агрофірма «Довіра». Спочатку різноробочим, потім теслярем. Дещо пізніше теслярна майстерня припинила роботу і Микола повернувся до фаху різноробочого.
Дві версії загибелі
Миколу Брисюка мобілізували 27 травня 2015 року. Спочатку він три місяці перебував у навчальному центрі «Десна», потім служив командиром танкового екіпажу у Миколаїві, потім нашого земляка направили в зону проведення АТО. Його життя обірвалося 23 лютого 2016 року.
Ось як подає факт загибелі нашого земляка портал «Український меморіал»: «23 лютого 2016 року на передовій позиції українських військ між містом Торецьк та окупованою територією неподалік міста Горлівка Донецької області між старшиною Брисюком та співслужбовцем виник конфлікт. Під час конфлікту Микола Брисюк був жорстоко побитий, внаслідок чого отримав важкі травми і помер. Взявши цивільний автомобіль, вбивця разом з іншим співслужбовцем, вивезли тіло за 5 кілометрів від позиції і прикопали у лісосмузі, сказавши командуванню, що старшина Брисюк дезертував. З того часу Микола Брисюк вважався зниклим безвісти та дезертиром.
У ході слідства поліцейським, які діяли у тісній взаємодії з командуванням Збройних Сил України, вдалося встановити реальну картину подій та викрити у причетності до тяжкого злочину двох військовослужбовців. 28 березня 2016 року правоохоронці викопали труп Миколи Брисюка зі слідами численних травм. Після проведення експертизи тіло передали волонтерам для доставки у рідне село померлого».
Іншу версію загибелі Миколи Брисюка подає українська Вікіпедія: «Незважаючи на оголошене перемир'я, його підрозділ постійно піддавався обстрілу зі стрілецької зброї, а також з мінометів. В один із таких обстрілів Микола Брисюк був смертельно поранений і загинув 23 лютого 2016 року.
2 квітня 2016 року тіло загиблого воїна із зони АТО на Конотопську землю доставив на власному автомобілі воїн-інтернаціоналіст Юрій Ведмедь. Того ж дня в селі Землянка Конотопського району Сумської області в центрі села, біля підніжжя пам'ятника воїнам, загиблим у часи Другої світової війни відбулась траурна церемонія прощання».
Не маючи офіційної інформації про події, які спричинили смерть Миколи Брисюка, неможливо говорити про достовірність фактів, наведених у кожному порталі. Єдине зауваження: про поховання героя 2 квітня в селі Землянка стверджують кілька джерел. «Український меморіал» стверджує, що 28 березня знайшли тіло Миколи Брисюка, потім після експертизи його доправили до Землянки. Часові рамки досить вірогідні, особливо в порівнянні з Вікіпедією: там стверджується, що 23 лютого наш земляк загинув і 2 квітня був похований у рідному селі. Жодного слова — що відбувалося у часовому відтинку понад місяць між цими двома подіями. Мабуть, остаточний висновок ще попереду.
Що про нього пам'ятають
Нам пощастило поспілкуватися з двома людьми, які особисто знали Миколу Брисюка. Ось їхні спогади.
Павло Мандрика, однокласник:
— Ми навчалися з Миколою в одному класі. Його поважали однокласники. Микола любив займатися спортом – грав у футбол, хокей, шахи. Хоча відмінником не був, проте з навчальних предметів більше за все любив математику, історію й, зрозуміло, фізичну культуру. Ніколи не відмовлявся допомогти, був гарним товаришем.
Катерина Попок і Денис Мандрика
Надія Денисенко, вчителька:
— Я викладала математику в класі, де вчився Микола з п’ятого до дев’ятого класу. Про Миколу залишилися в мене гарні враження. Хоча навчався він посередньо, проте на уроках був працьовитим, спокійним. Поважав старших, допомагав молодшим. Мав багато друзів. З дитинства любив техніку, мріяв стати трактористом. Шанував своїх батьків, сестру та брата.
Катерина Попок,
вихованка гуртка «Юні журналісти-краєзнавці» Станції юних туристів
Фото на головній: з родинного архіву
