Юрій Орел загинув у зоні АТО 9 березня 2016 року. У рамках проекту «Пам’ятаємо героїв» вихованці гуртка «Юні журналісти-краєзнавці» Конотопської Станції юних туристів зустрічаються з рідними, близькими та бойовими побратимами земляків, які віддали своє життя, захищаючи Україну. Сьогодні — розмова з матір’ю Героя Софією Орел.
— Яким був Юрій у дитинстві?
— Він був енергійним, ніколи не хворів. Юра вчився у школі №12. Особливо йому подобалася математика. Син охоче займався спортом, залюбки грав у футбол. Брав участь у багатьох змаганнях. Юрій був чесним хлопцем. Мав непростий характер, був людиною слова і діла.
— Він був не єдиною дитиною в родині?
— Так, у нього є брат, старший від Юрія на 10 років. Він теж був військовим, проте звільнився й займається бізнесом. Мешкає у Конотопі. Старший був молодшому як батько, допомагав у всьому. Чоловік мій помер рано, Юрію був лише рік. Тому повсюди старший був поруч з молодшим — і в дитсадок, і з дитсадка.
Юрій Орел
— Як він прийшов до своєї професії?
— Бути військовим — це наша родинна справа. У мене і чоловік був військовим, і брат. Старший син також здобув військову освіту. Тому Юрій не вагався, обираючи життєвий шлях. Мріяв бути військовим льотчиком. Йому подобалася військова форма, зброя, військові атрибути. Мабуть, і приклад батька, який був авіаційним інженером, теж зіграв свою роль.
Юрій Орел
Вступав до Київського військового ліцею, не пройшов за конкурсом. Йому запропонували продовжити навчання у Львові. Син погодився. Рік навчався у Львові, потім перевівся до Чернігова — ближче до Конотопа. Два роки навчався там.
— І продовжив навчання далі?
— У 2000 році закінчив Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Через 5 років отримав базову середню освіту за напрямом підготовки «Електротехніка» та здобув кваліфікацію бакалавра з електротехніки. У 2006 році отримав спеціальність «Електротехнічні системи та електроспоживання», здобув кваліфікацію інженера з електротехніки, офіцера військового управління тактичного рівня. Потім був факультет перепідготовки фахівців Сумського державного університету за спеціальністю «Економіка підприємництва». Далі закінчив факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації за фахом «Бойове застосування зенітних комплексів ППО СВ».
Юрій Орел
Здобувши освіту, служив у війську. Коли почалися скрутні для військових часи, звільнився з армії, повернувся до Конотопа, пішов працювати в міліцію.
— Як Юрій потрапив у зону проведення АТО?
— Коли почалися події на Донбасі, сина викликали до військкомату. І сьогодні зберігаю дві повістки. Пішов служити. З 2014 року Юрій перебував у зоні АТО, у районі Красногорівки. Наприкінці 2015 року був призначений командиром роти в 58-ій бригаді. Поїхав туди в грудні. А 8 березня Юрій перестав відповідати на дзвінки.
Мені зателефонував його командир, повідомив про те, що син перейшов на сторону Російської Федерації. Це ж саме він сказав міському голові Артему Семеніхіну, який поцікавився долею Юрія.
Я не могла повірити! Син мав сильний характер, він не міг зрадити Україну. Тому почала пошуки. Я була тричі в Авдіївці, Новоселівці, Красногорівці. Ходила по селах. Його двоюрідний брат служив у Краматорську, допоміг у пошуках. Допомагали й інші люди. Знайшли сина лише 15 квітня.
Сьогодні тривають суди, де розглядаються обставини його загибелі. Важко говорити про ці речі. Юрію було лише 33 роки. Він багато що планував зробити, але не судилося.
— Що ви знаєте про його друзів?
— Його друзі — дуже порядні люди. Юрій дружив переважно з тими, хто був старший від нього за віком. Друзів було багато, весь телефон був заповнений їхніми номерами.
Один з його друзів, Олексій Задорожний, характеризуючи Юрія, якось сказав: «Я з такою людиною без роздумів пішов би в розвідку».
Спілкувалась Дарина Коваль,
вихованка гуртка «Юні журналісти-краєзнавці» Конотопської Станції юних туристів
Фото на головній: з сімейного архіву
