Цього хлопця впізнають у місті за рудою бородою та фотокамерою в руках. Сергій Караван розповів Конотоп.City про часи блогерства, ким довелось працювати та свій образ бороданя.
Про блогерство та чому вирішив його кинути
Блогерством почав займатися ще у 2012 році. До речі, тоді я ще не знав, що таке блогерство🙂
Перший проєкт, який придумав, називався — «Сім днів після кінця світу». Ідея виникла через те, що 21 грудня 2012 року пророкували кінець світу — і я вирішив знімати своє життя після «апокаліпсису». Цей проєкт й досі є на YouTube.
Потім у 2014 році почав знімати огляди техніки, переглядав багато контенту на YouTube.
Вирішив робити контент з різними приколами та експериментами. З того, що випускав, найбільше зайшов проєкт «Їжа на 100 гривень». Багато було позитивних відгуків, закликали продовжити його робити.
Особисто для мене найбільше запам’яталось відео, коли знімали кавун. Натягували на нього дуже багато гумок й чекали, коли він лусне. Довелось прокидатись о п’ятій ранку, щоб все встигнути.
Пам’ятаю, один з прикольних моментів під час зйомок — вирішив взяти участь у челенджі та з'їсти три лимони. Обрали локацію — колії залізниці. Нас помітила жіночка, яка прапорцями показує сигнали потягам. Попередила, що тут знімати не можна. Але нас це не зупинило, і через 20 хвилин до нас підійшла поліція. Почали до нас чіплятися, просити показати паспорт. Шматочок цієї історії навіть на відео потрапив.
Зараз це все закинув. Канал продовжує існувати, кількість переглядів трохи збільшуються. Іноді пишуть коментарі: «Ти де подівся? повертайся!». Я нічого не відповідаю.
Про місця роботи та нинішню професію
Коли закінчив навчання, залишився працювати у Політесі. Займався налаштуванням комп’ютерів. Потім спробував себе у сфері піару, займався інтерент-продажами. Працював у магазині техніки, далі пішов у менеджери з продажу та SMM-ником. Встиг навіть івент-менеджером побути.
Нині основна професія — фотограф та відеограф. Коли навчався у Політесі, купив собі фотокамеру й почав знімати відоси. Тоді це було просто хобі. Не розглядав це як заробіток, а тепер професійно займаюсь фото та відеозйомкою.
Намагаюсь постійно вдосконалюватися у цих сферах — відвідую майстер-класи та тренінги. Також навчаюсь онлайн.
Знімати подобається біля заводу «Червоний металіст», на території колишньої залізничної лікарні та на Меморіалі. Влітку гарна локація — лісгосп. Що вже казати про природу Конотопського району.
Взагалі місце для фотосесії обираю, виходячи з вподобань клієнтів. Для мене локація та архітектура не дуже важливі. Головне — емоції людей, їх взаємодія й ті лінії, які дає освітлення.
Про look, татуювання та бороду
Формувати свій образ почав зі студентських років. Багато експериментував. То штани одягну яскравого кольору, що аж очі вилазять, то куртку червону, щоб далеко було видно.
Здається, що я одягаюсь, як і всі. Буває, намагаюсь підібрати одяг в якомусь стилі, але частіше за все мені байдуже. Спокійно можу вийти у старих штанах та футболці.
Одяг шукаю у місцевих секонд-хендах. Що там мені треба? Якісь джинси вузенькі, футболочку, чорну сорочку, кепку та, можливо, піджак. А от взуття купую в інтернет-магазинах. Намагаюсь купувати брендові, вони гарно носяться.
Конкретних критеріїв вибору одягу немає. Просто беру те, що впало в око. Головне, щоб подобався колір. Раніше мав у гардеробі дуже багато червоних речей. Зараз — коричневий, чорний та фісташковий.
Щодо зачіски, то зараз взагалі переважно ношу кепку. Це зручно, не потрібно розчісуватись, ходити часто до перукаря. Коли волосся довге, то можу заморочитись й зробити собі різні гульки-косички. Пофарбувати волосся для мене — також не проблема. Вже був блондином та брюнетом, зараз — знову рудий.
Бороду почав відпускати у 2013 році. Її також неодноразово фарбував — у чорний, рудий. Зараз хочу зробити її попелястою, але перукар каже, що навряд вийде.
Раніше люди дико реагували на мій вигляд. У 2014-2015 роках бородані тільки входили в моду, а для Конотопу це взагалі було щось нове. Тому часто чув репліки на свою адресу: «Піди поголися!». Зараз вже звикли, мабуть. У Києві всім взагалі байдуже.
Своє перше татуювання зробив у 2012 році. У мене два татуювання. Одне велике на лівій руці — це суміш «полінезії» з «японією». Там є риба-молот, істукани з закритими очима, черепаха, птах та сакура. Всі вони мають певне значення. Наприклад, черепаха — мудрість, істукани — захист, риба-молот — сила.
На правій руці зображений чоловік, який біжить. Він оповитий вогнем, а під ним слова: «Мій шлях в житті — це зростання в ньому».
Про місце сили та плани на майбутнє
Моє місце сили — це дім. У мене приватний будинок, куди я приходжу, а там зелене подвір’я, пташки співають. Тут класно відпочивати, нікуди не потрібно бігти.
Сергій Караван з дружиною Вікторією
Ніколи не виникало думок, щоб все кинути й поїхати з Конотопа. Так, можливо, в іншому місті більше перспектив, але саме у Конотопі моє життя.
Глобальних проєктів зараз не планую. На них просто немає часу через роботу. У найближчому майбутньому хочу спробувати знімати в інших країнах та містах. Моя основна мета — розвиватися у цій сфері.
