Будинок, розташований на розі вулиць Лазаревського та Червоної Калини, до початку ХХІ століття не викликав цікавості мешканців міста. Лише чверть століття тому згадали про історію його побудови та про людину, яка спонсорувала це будівництво.
Йдеться про Максима Йосиповича Парпуру.
Поточний рік для Максима Йосиповича тричі ювілейний: крім згаданої «Енеїди» та 260-річчя з дня народження восени виповнюється ще одна поважна дата, до якої він має безпосереднє відношення.
Автор цих рядків, готуючи матеріал до ювілею видання «Енеїди», звернув увагу на такий факт: розповідаючи про цю подію, дослідники мінімально згадували роль нашого земляка. З багатьох публікацій фактично неможливо дізнатися про його особистість далі згадок про місце народження.
Почати розповідь про лікарню варто, мабуть, таким фактом: мати Максима Йосиповича, конотопська поміщиця Степанида Базилевич-Парпура жертвує «на устройство в Конотопе богоугодного заведения» досить значну суму – 30 тисяч рублів, з яких 11 тисяч передбачались на утримання 10 богодільників при Успенській церкві. Це був перший внесок до майбутнього будівництва.
Доля Максима Йосиповича видалась досить складною і трагічною – рано померли його син, дочка і дружина. Залишившись один, він у 1825 році, за три роки до смерті, склав заповіт. Згідно з ним спадщину отримували онуки і сестра. Крім того, значні кошти (по 16 тисяч рублів) дарувались Конотопському повітовому училищу, Чернігівській гімназії і Харківському університету. Передбачались кошти на утримання восьми стипендіатів у Конотопському училищі, чотирьох – у гімназії Чернігова і двох студентів-медиків Харківського університету. У доповнення до коштів пожертвуваних раніше (1783р.) С. Парпурою-Базилевич виділялись 30 тисяч рублів «на постройку богоугодного заведения в Конотопе».
Помер Максима Парпура у 1828 році, похований на власній садибі в с.Березовому на Харківщині.
На час смерті М.Парпури Базилевич-Парпуринський капітал складав понад 30 тисяч рублів. Богоугодний заклад в Конотопі (богодільня на 10 богодільників з лікарнею на 5-6 ліжок) розташовувався в орендованому приміщенні і утримувався за рахунок пожертвувань С.Базилевич і плати за лікування військових.
Починаючи з 1828 року, після епідемічного спалаху холери, лікарня переводиться в окреме приміщення і розширюється до 25 ліжок, у т.ч. 10 для богодільників.
Після проведення земської реформи і чергового спалаху холери (у 1866 році) Конотопські надзвичайні земські повітові збори 21 квітня 1867 року приймають рішення про розширення богодільні до 40 душ і будівництво спеціального приміщення для земської повітової лікарні за рахунок Базилевич-Парпуринського капіталу, що становив на той час біля 60 тисяч рублів.
Комісії і архітектору були поставлені дві умови: 1) ділянка під будівництво повинна бути поряд із Успенською церквою (заповіт С. Базилевич); 2) сума видатків на будівництво не може перевищувати 20 тисяч рублів.
Як свідчать архівні документи, саме ці умови призвели до затягування будівництва, чисельних недоліків і переробок протягом шести років.
Врешті решт на будівництво було витрачено замість виділених за проектом 19 тисяч 548 рублів 75 коп. майже 48 тисяч рублів.
З 1 жовтня 1873 року лікарня почала приймати хворих. У ній було 40 ліжок: 15 – для військових і 15 – для цивільних хворих, і 10 ліжок, виконуючи умови заповіту, передбачались для богодільників.
Незважаючи на всі складнощі будівництва, лікарня вважалася найбільш благополучною в санітарному відношенні на всю Чернігівську губернію, що дозволило Конотопу посісти передові позиції в медичному обслуговуванні населення на багато десятиліть.
Приміщення повітової лікарні (у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття в ньому тривалий час був розташований пологовий будинок ЦРЛ) ось уже 150 років служить людям. Це – пам’ятка історії, приклад благодійності приватних осіб, першоджерело медицини Конотопа.
Вшановуючи пам’ять видатного земляка, вченого-медика, просвітителя і благодійника, рішенням міської ради на будівлі встановлена пам’ятна дошка з написом: «Лікарня збудована 1873 року на кошти нашого земляка, лікаря, професора Парпури Максима Йосиповича згідно з його заповітом».
