Виданням славнозвісної «Енеїди», яка належала перу видатного українського письменника Івана Петровича Котляревського, датується початок нової української літератури.
У рукописному списку «Енеїда» Котляревського потрапила в Петербурзі до рук досить освіченої на той час людини, уродженця Конотопа, Максима Йосиповича Парпури. Останній твердо вирішив видати «Енеїду» за власні кошти, аби тільки вона швидше знайшла широкий шлях до свого читача. І ось більше двох століть тому, в 1798 році «Енеїда» Котляревського була вперше видана нашим земляком.
Максим Йосипович Парпура
На титульній сторінці книжки зазначено, що вона вийшла в світ «иждивением М.Парпуры». Видавець, хоча й не був знайомий з автором поеми, проте з великою повагою поставився до його талановитого імення, надрукувавши на титулі «Енеїда» «на малороссийский язык перелицованная И.Котляревским».
Іван Франко, говорячи про цю подію, висловився якось, що Парпура взявся за цю справу зовсім не для зиску, а на втіху українським читачам. Останнє підтверджує присвята Парпури на окремій сторінці на початку книжки «Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается».
Син конотопської землі
З нагоди 260-літнього ювілею варто згадати добрим словом видавця. Максим Йосипович Парпура народився в 1763 році в Конотопі, де й пройшло його дитинство. У середині XVІІІ століття його батько перебував на старшинській службі в званні «значкового товариша» Ніжинського полку. Помер Йосип Парпура рано, не залишивши про себе яскравих спогадів.
На протилежність йому ще й дотепер незабутню пам’ять лишила по собі його зухвала дружина Степанида Павлівна, широко відома в свій час під ім’ям «Парпуриха». Це прізвисько збереглося за нею навіть і після того, як вона вдруге вийшла заміж за конотопського городничого Петра Базилевича.
То ж з її скринь, про що оповідалося в багатьох історичних та художніх творах, вилучив 15 червня 1782 року народний месник Семен Гаркуша багаті скарби, нажиті чужою працею, та ще й висік її за те, що «дівчат-кріпачок била, коси відрізала та в льохи холодні садовила».
Після одержання початкової освіти Максим навчався в славнозвісній Києво-Могилянській академії, а в 1783 році вступив до петербурської госпітальної школи. Ставши лікарем, працював у медичних закладах, а з 1793 року керував друкарнею медичної колегії. В кінці 80-х років Максим Йосипович розпочав літературно - викладацьку, а згодом і видавничу діяльність. Йому належали переклади з німецької на російську мову курсу фармакології та курсу хімії.
Згодом Максим Парпура став професором Харківського університету. Біографічні дані свідчать, що він належав до культурно-освітніх діячів з широким колом зацікавлень та з солідною ерудицією в різних галузях знань.
Перша «Енеїда»
Видаючи «Енеїду» власним коштом, Максим Йосипович зробив для сучасників та їх нащадків благородну й безкорисливу громадську справу. Парпурине видання «Енеїди», яка була «публикою с удовольствием принята», проклало шлях до слави і самому Котляревському та надало йому натхнення продовжувати свою творчу справу та самому видати її.
Коли зважити на те, що в жорстокі часи царювання Павла І не так легко було одержати дозвіл цензури й видати поему, приправлену гострою сатирою на адресу пануючої верхівки та ще й українською мовою, то стане зрозумілим, який сміливий, справді лицарський вчинок зробив для свого народу видавець безсмертної «Енеїди».
Благодійна діяльнісь Максима Парпури
Помер Максим Йосипович 23 червня 1828 року і похований у селі Березовому на Харківщині, де був його маєток. Ще за життя нашого земляка про нього ходили чутки, що всі свої прибутки він нібито думав віддати на «народні горе-потреби». І виявились ці чутки правдивими.
Згідно заповіту Максима Йосиповича на користь Новгород-Сіверської гімназії було відписано капітал в 16 тисяч карбованців асигнаціями для утримання на відсотки з цієї суми чотирьох найбідніших вихованців. Час зберіг навіть прізвища тих учнів. Одним з перших стипендіатів Парпури став Микола Олександрович Антонович, виходець з Кролевеччини, брат якого Платон став згодом попечителем Київського учбового округу.
По 16 тисяч карбованців виділялось згідно заповіту також Конотопському повітовому училищу, Чернігівській гімназії та Харківському університету. Передбачалось утримання восьми стипендіатів в училищі, чотирьох у гімназії та двох студентів університету, «які визначили себе у медичному званні». Пізніше в доповненні до заповіту зазначалась можливість продажу будинку в Харкові та збільшенні кількості стипендіатів за рахунок прибутку від цього капіталу.
Значні кошти - 30 тисяч карбованців - виділялись також на будівництво та утримання в Конотопі лікарні. З різних причин вона була побудована майже через півстоліття після смерті Максима Йосиповича, проте будівля збереглася до сьогоднішнього часу. Тепер тут розташований пологовий будинок і не одна тисяча конотопців вперше побачила світ у ньому.
Як бачимо, у особі Максима Парпури конотопщина має не тільки першого видавця «Енеїди», а й патріота рідного краю. У сьогоднішньому Конотопі пам’ять про цю непересічну людину була увіковічнена лише кілька років тому встановленням меморіальної дошки на тодішньому пологовому будинку (будівля на розі вулиць Лазаревського і Червоної калини). А ось назва хутора поблизу села Коханівки (та й то перекручена в «Пампурівку») нагадує нам про видатного земляка. Хутір цей належав батькам Максима Йосиповича, про яких вище вже йшла мова.
