Конотоп.City продовжує знайомити читачів з твором Руслана Горового «Конотоп земля легенд». Це своєрідний роман з коротких історій про різних людей і різні життєві ситуації. Щотижня презентуємо одну історію.
Публікується зі збереженням авторської орфографії.
***
Колись в Конотопі на вокзалі в продуктовому кіоску працювала Максимівна. Дуже харашо розібралася в телепередачах. В неї був маленький телевізорчик, шо син на день народження подарував, і вона його весь час дивилася. Знала в тому телевізорі усіх вже. І програми могла даже пересказать якшо б хто спитав.
І от раз сидить в ларьочку, і вдруг заглядає чувак, просить булочку. Ну вона йому дає булочку, здачу, аж гульк, а це ведучий з телевізора. Від такої несподіванки вона аж заніміла. А той взяв здачу і пішов. Максимівна бігом ларьок закрила і за ним. Баче той по першій платформі прогулюється, мабуть потяга чекає. Вона до дівчат в каси, каже дивіться оно в вікно хто в нас на вокзалі.
А ті такі плечима знизують тіпа, а хто це? Максимівна аж сплюснула зпересердя, та це ж мол... і розуміє, шо забула як звать. Її питає Лідка з другої каси мо Гордон? А вона розуміє шо ніякий не Гордон, но згадать не може.
Бігає, метушиться, вискочила з вокзалу і до того чувака. Вже майже добігла, потім розвертається і на весь вокзал як завалує мол сама ти Лідка гандон, це ж Микола Вересень!
Вопщім довго в ларьку висів автограф. Прямо на газеті Порадниця на статті як колорадів травить розмашисто було написано: «Максимівні, знатоку телеіндустрії. Микола».
***
Придбати цю та інші книги Руслана Горового можна у видавництві «ТаТиШо»
Фото на головній: Facebook / Видавництво «ТаТиШо»
