Діти — допитливий народ. Від народження їх цікавить все, що навколо відбувається та, як влаштований світ, адже з кожним днем ​​вони дізнаються про щось нове. Але, на жаль, батьки часто стикаються з такою проблемою, коли дитина втрачає інтерес до навчання. Редакція Конотоп.City, поспілкувавшись з психологом, спробує своїми інструментами впливу допомогти зацікавити дитину вчитися.

Ми звернулися за консультацією до психолога Лариси Самофалової, щоб вона з власного досвіду допомогла розібратися, як же можна зацікавити дитину до навчання та, чому у дітей немає бажання навчатися.

«Інколи батьки хваляться, що їхня дитина в навчанні не надто старанна, або неуважна, а інколи зіткнувшись з труднощами, починає впадати у відчай та втрачає бажання вчитися. Але батьки намагаються розвивати у своїй дитині потяг до знань, і також переживають, що це зацікавлення, або не постійне, або повністю відсутнє», — говорить психолог.

Пані Лариса розповідає, що інтерес до навчання займає дуже важливе місце у вихованні дітей, але вони втрачають його щораз раніше. Найчастіше це відбувається в перші роки навчання в школі. Здавалося б батьки доклали максимум зусиль, щоб влаштувати свою дитину в кращий навчальний заклад, до хороших викладачів, щоб відвідувати підготовчі курси, але дитина починає демонструвати свій характер і відмовляється вчитися. Тому батьки повинні знати, як прищепити цікавість до навчання своїм дітям.

«На сьогодні батьки потребують зрозумілих інструментів впливу на процес навчання дитини, але водночас не хочуть надто заглиблюватися в цей процес», — продовжує Лариса.

  1. Симпатія. Повинна бути присутня симпатія до наставника в навчанні, адже це може компенсувати поганий настрій, труднощі під час засвоєння нового матеріалу, низьку мотивацію та нерозуміння того, навіщо все це потрібно. Запитайте у своєї дитини, що вона думає про вчителя, але поставивши відкриті запитання: «Що ти думаєш про цього вчителя? Що тобі сподобалося на уроці? А що не сподобалось? Було весело, а чому?» тощо. Такий короткий діалог допоможе зрозуміти, що й до чого.

    Фото: unsplash.com

  2. Гра. Діти не хочуть вчитися — вони прагнуть досліджувати. У першому випадку значна частина знань приходить ззовні, тоді, як у другому дитина-дослідник за допомогою зовнішніх «запитів пошуку» отримує знання через власний досвід та роздуми.

    Діти не хочуть ставати вченими, які нудьгують над горами книг і годинами просиджують на лекціях, навпаки вони прагнуть пригод, хочуть бути піратами, або хочуть бути дослідниками, які перетинають пустелі у пошуках давно забутих гробниць із захованими скарбами.

    Якщо ваша дитина не надто зацікавлена в навчанні, запропонуйте їй декілька цікавих завдань — те, що називають геймплеєм. Хай це буде не надто складна, але й не надто проста гра, яка пропонує цікаві можливості та досягнення, що заохотять дитину не опускати рук і йти далі. Корисна порада: постійно пропонуйте дітям невеликі квести, кидайте виклики, винагороджуйте за перемоги, відзначайте маленькі досягнення, давайте шанс проявити себе знову і знову. Запам’ятайте, у грі всі програші й перемоги тимчасові, бо сама гра ніколи не закінчується, і про це теж неодмінно потрібно сказати дитині.

    Фото: unsplash.com ​

  3. «Ти не мусиш». Це про свободу, і це доволі делікатна річ. Чи тоді, коли йдеться про індивідуальне навчання чи про навчання в групі — завжди є цінності, правила, дисципліна, навчальний план, бажання інших учнів у групі. Усе це певною мірою обмежує, то куди ж тут втиснути свободу дитини? І як донести до наших маленьких друзів, що вона завжди в них є. Цей інструмент не працює окремо від інших чинників і таланту вчителя або батьків. Адже мати свободу — це майже те саме, що мати крила. І кожне маленьке «ти не мусиш» розрізає мотузочку, якою зв’язані ці крила, допомагаючи дитині розправити їх і полетіти. Пані Лариса говорить, що сучасні батьки мають мало контролю над процесом навчання. Спершу прискіпливо перевіряй, тоді беззастережно довіряй — такий підхід до шкіл і вчителів. Однак, три описаних вище інструменти додадуть вам трохи цього самого контролю.

    Фото: unsplash.com

  4. «У кожного — своя суперсила».«Мені, здається, що найважливіше — це любов до дітей та бажання й розуміння того, що кожна дитина має власний темп навчання, власний набір здібностей. У кожної дитини є своя суперсила, і коли ти це розумієш, тоді легше співпрацювати й допомагати дитині відкривати саму себе», — ділиться пані Лариса.

    Фото: unsplash.com

  5. 12 балів чи «Круто, я перейшов на новий рівень!»?+- Найкраща система в оцінці знань сьогодні — система level, як в комп’ютерній грі — коли учні мають можливість відчути, як і наскільки вони виросли та на якому рівні знаходяться. Це значно краще в плані усвідомленні своїх досягнень, ніж «Молодець! 12 балів!» у щоденнику.

Ілюстраційне зображенняІлюстраційне зображенняФото: unsplash.com

Підсумок: починати треба з простих запитань, які пробуджують уяву і є незвичними. Навколо цього починається дискусія, і тоді плавно можна переходити до серйознішого — писати формули, розв’язувати задачі. А згодом робимо перерви, під час яких говоримо на різні теми.

На зацікавленість навчанням впливають:

  • Спосіб вивчення предметів: у початкових класах дітям простіше навчатися з допомогою активних методів, обговорень та ігрової форми;

  • Особливості сприйняття інформації: деякі діти краще сприймають інформацію через слух, інші — через зображення;

  • Те, чи вчитель зацікавлює учнів власним прикладом, демонструє зацікавленість своїм предметом і чи вміє простою мовою пояснити складні речі. Коли цікаво вчителю, то легше зацікавити учнів.

«Цікавість заразна. Якщо дорослому цікаво, то він захопливо розкаже й дітям, і їм стане цікаво. Це працює й через власну відкритість, коли діти сміливо приходять до дорослих і діляться тим, що їм цікаво», — завершує розповідь Лариса Самофалова.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися