У березні виповнюється 181 рік від дня народження відомого білоруського поета, захисника та натхненника національної білоруської літератури, зразкового юриста Францішека Богушевича. Чому ми, конотопці, згадуємо сьогодні про нього і яку роль він зіграв в історії нашого міста, читайте в наступному матеріалі.
Батьківщина Богушевича – Білорусь. Там 21 березня 1840 року він з’явився на світ. Мав корені дворянина, але його сім’я на той час збідніла й великих статків не мала.
Тікаючи від переслідувань, у 34 роки Богушевич опинився в Конотопі
Базову освіту він отримав у гімназії сучасного м.Вільнюс, після чого вступив до Санкт-Петербурзького університету на фізико-математичний факультет. Але, не провчившись там і місяця, був відрахований за участь у студентських заворушеннях. Маючи активну громадянську позицію та вболіваючи за долю нації, двома роками пізніше Францішек-Бенедикт Казимирович Богушевич узяв участь у Варшавському антиросійському повстанні (1863р) за здобуття Польщею незалежності. Отримав поранення в ногу та ледь врятувався від загибелі. Після невдалого завершення повстання він мусив покинути свою Батьківщину і поїхати до України. Безпосередньо в Конотопі з 25 червня 1874-го по 4 березня 1885-го він провів 11 років свого життя, протягом яких працював у судовій системі. А ще, саме під впливом творчості Тараса Шевченка та українських пісень саме в Конотопі почав свою літературну творчість. На його честь названа одна з вулиць нашого міста.
Зразково навчався в Ніжинському юридичному ліцеї
В Україні Францішек Богушевич здобув освіту, успішно закінчивши у 1868 році Ніжинський юридичний ліцей. Під час навчання зарекомендував себе старанним студентом, про що свідчить екзаменаційна відомість, яку в своєму дослідженні наводить ніжинський історик Григорій Самойленко. Зважаючи на те, що в той період знання студентів оцінювалися в ліцеї за чотирибальною шкалою, в атестаті Богушевича стояла оцінка 3,5, що свідчило про високий рівень його освіченості. Поведінка Богушевича теж була зразковою. Однак, стипендію за успішне навчання він почав отримувати лише з третього курсу. До цього, аби заробити на прожиття, змушений був підробляти репетиторством.
На посаді слідчого був принциповим і відстоював інтереси селян
Першим місцем роботи після отримання Богушевичем диплома стало губернське правління в м.Чернігів. Пізніше йому довелося працювати судовим слідчим у Кролевецькому, Стародубському, Чернігівському та Борзнянському повітах. А в червні 1874 року він був призначений судовим слідчим Конотопського повіту Ніжинського окружного суду. В ті часи окружний суд обслуговував одночасно декілька повітів. До його складу входили голова, члени суду та судові слідчі, а також прокурор з декількома помічниками.
Прибувши в Конотоп, невдовзі Богушевич одружився. Дружиною стала білоруська дворянка, донька адвоката Габріела Шклянник. Через рік у новоствореній родині Богушевичів народилась донька Констанція, а згодом і син Томаш.
Сім'я Богушевича
У справі судового слідства Богушевич був принциповим і чесним. Особливо уважно ставився до проблем простих людей, особливо селян. У той час частими були конфлікти між поміщиками та селянами, тож для нього, як судового слідчого, інтереси незаможних людей мали найвищу цінність.
В атестаційних службових документах колеги та керівництво характеризували його лише позитивно. Зокрема, вказували на досконале володіння ним своєю професією, високий відсоток розкриття злочинів та принциповість у роботі. Були навіть клопотання щодо призначення його членом окружного суду. І хоч цього так і не відбулося, в 1876 році судовий слідчий був відзначений орденом Святого Станіслава III ступеня, а ще через сім років - орденом Святої Анни.
У 50 років Богушевич був призначений колезьким асесором, а ближче до завершення служби він став надвірним радником, що відповідає сучасному званню підполковника.
Літературну діяльність розпочав у Конотопі
Про це свідчать дослідження білоруських літературознавців М. Василевського та С. Александрова. Саме в нашому місті бере початок його літературна творчість. Вірші він писав як рідною мовою, так і польською, українською, російською. Проте не друкував їх. Здебільшого їх зберігали в своїх архівах друзі поета. З усього написаного Богушевичем світ побачила лише незначна частина поезій, виданих під псевдонімами. Так, у 1891 році вийшла книга «Дудка білоруська», яку він підписав псевдонімом Матвій Бурачок. А ще через чотири роки була надрукована поетична збірка «Смик білоруський» під іменем Симон Ревка з-під Борисова. Як зазначає в своїй книзі «Вулицями рідного міста» місцевий краєзнавець, історик Олександр Євтушенко, Богушевич першим із білоруських літераторів виступив на захист рідної мови та літератури, запровадив нові форми поезії в білоруській літературі, писав у жанрах поеми, байки, балади.
Мав хворобу дихальних шляхів
Гарним здоров’ям Францішек Богушевич не відзначався. В кінці 1870 років він відчув надмірну кволість через перевтому, наявні поранення та загострення хвороби легенів. У 1880 році взяв відпустку за станом здоров’я та разом із родиною поїхав на Батьківщину. Лікар, який оглянув його вдома, порекомендував залишити службу й зайнятися здоров’ям. Але малі матеріальні статки змусили поета повернутися на роботу до Конотопа. Проте через рік йому знову стало гірше. В цей час він отримав відповідь на своє прохання, в якій його запрошували на роботу в Білорусь – до Віленського окружного суду на посаду присяжного повіреного. Тим більше, він дуже хотів повернутися на Батьківщину. У м. Вільно Богушевич віддав службі ще близько 10 років життя, після чого через ускладнення хвороби покинув її та переїхав до свого родинного фільварку. Саме там і закінчився його життєвий шлях у квітні 1900 року. Його останки покояться в містечку Жупрани.
Портрет Ф. Богушевича
Варто відзначити, що періоду, коли Францішек Богушевич жив і працював у Конотопі, присвячена книга білоруського автора Василя Хомченка під назвою «Упізнавши – затримати», яка побачила світ у 1983 році в Мінську. Сьогодні вона є доступною для прочитання в Інтернеті.
На честь Францішека Богушевича у Конотопі названа одна із вулиць.
