Після чергових виборів місто чекає, що вже сьогодні почнуться зміни на краще. Що вже зранку дорога буде рівною та освітленою. Що медичні установи будуть відремонтовані та фінансування усіх сфер життя в місті буде відбуватися вчасно та в достатньому обсязі.
Конотоп.City запитав жителів міста, чого їм не вистачає для комфортного та щасливого життя.
Гордість міста – парк, давно не гордість
Майже всі, як один, жителі міста повідомили, що у Конотопі занедбаний центральний парк. Тому молодь і дорослі конотопці хочуть, аби у будь-яку пору року в головному парку можна було б знаходитись не зі страхом або відразою, а із задоволенням.
Більшість з опитаних містян сказали, що ввечері бояться проходити парком. А влітку відпочивати можна лише на перших п'яти лавочках, а далі без сліз не глянеш. На деревах висять пакети, чиїсь загублені футболки, а в глибині парку страшно навіть дихати.
Де розважитися жителям міста
Не вистачає містянам і місць для розваг. «Крім ресторанів, кальянів та пари клубів молоді й подіти себе нікуди. Збираються біля фонтана, п'ють, курять та слухають дивну музику», – говорить одна із жительок міста. Чому б не виділити місце для боулінгу, зробити каток зі штучним льодом.
Говорять конотопці й про сучасний центр дозвілля молоді, який би опікувався координуванням освітніх, культурних, змістовних заходів.
Молоді конотопські матусі хочуть, щоб у місті був не один повноцінний ігропарк, адже цього дуже мало для нашого міста.
Ех, дороги, дороги
Біль міста – дороги, а вірніше бездоріжжя, у приватних секторах. По вуха у багні люди йдуть на роботу, миють взуття під колонками на трамвайних або автобусних зупинках, застрягають на машинах, приїжджаючи до родичів. Про власників авто, які живуть в приватних секторах нічого й говорити, бо їхні автівки більшу частину року просто стоять у гаражі, адже виїхати з двору просто неможливо.
А ще серед опитаних не було ні однієї людини, яка б не згадала про туалети в місті. А вірніше про їх відсутність. Єдиний громадський туалет в міському парку — не функціонує. Під час локдауну, коли були закриті всі кафе та ресторани, жителі міста змушені були терпіти: люди похилого віку, маленькі діти — усі.
Можливо, хтось посміхнеться, читаючи ці рядки, але ніхто з опитаних не сміявся, коли говорив, про недоліки міста. У кожного в очах була надія на те, що колись і до нас дійде «цивілізація»
