Надія Семеніхіна одразу після «Майдану» стала волонтеркою. Наразі вона вже п'ять років служить у 58 ОМПБр імені гетьмана Івана Виговського. А на позиціях вона зустріла свого майбутнього чоловіка. Читай її історію – у матеріалі.
«Місце народження не обирають»
Тато Надії з Севастополя, мама з Чернігівської області поїхали на Байкало-Амурську магістраль – там і народилася Надя, в Іркутській області, в Росії. Як вона говорить, місце народження не обирають. Власне її вибором є Конотоп, у якому вона живе вже майже 30 років.
Навчалася на спеціальності «Економіка, підприємство» у Сумському державному університеті. Ще під час навчання був «Майдан», після якого дівчина одразу зайнялася волонтерством.
Тоді вона бувала в багатьох населених пунктах, де нещадно лунали постріли гармат та різнокаліберної зброї. Говорить, що почала розрізняти звуки тих пострілів, звідки вони й куди летять.
«Я знайшла себе»
Дівчина згадує, як її діти допомагали збирати волонтерку для солдатів, весь будинок був заповнений необхідними речами, які чекали військові на лініях зіткнення. Допомагали зі зборами містяни та навіть школярі. В одній зі шкіл міста була натягнута сітка і діти, що проходили повз, вплітали туди маскувальний матеріал.
Закінчивши університет Надя не працювала жодного дня, адже вже 2016 року пішла служити до 58 ОМПБр імені гетьмана Івана Виговського зв'язківцем. Раніше військовим цих підрозділів вона допомагала.
«Я знайшла себе. Відчуваю, що саме там, де мала б бути», – ділиться дівчина. Її завданням було налагодження безперебійного транкінгового зв’язку на позиціях, котрі утримувала бригада. Саме там, в Авдіївці, вона зустріла свого майбутнього чоловіка.
«У тому, що я служу, є багато плюсів. Мої діти зростають самостійними, поводяться як чоловіки. Вони з усіх сил прагнуть не розчаровувати маму та бабусю ані шкільними оцінками, а ні життєвими вчинками», – говорить Надія.
Матеріал підготований у співпраці з пресцентром 58 ОМПБр імені гетьмана Івана Виговського.
