Конотопець Сергій Гітлін 20 років у сфері бізнесу. За цей час мав багато успішних стартів та факапів. Він ділиться власною історією: від заробітку за кордоном до відкриття магазинів «Планета Інструмент», «Планета Залізяка» та «Дніпро-М» у Конотопі.
«Працювати на себе»
– Я народився та виріс у Конотопі. У моєму дитинстві не було телефону, але був спорт та заняття боксом. Потім дворічна служба в армії. Після розпаду Радянського Союзу було досить скрутно. Грошей ні на що не вистачало, тому поїхав працювати в Москву. Коли мені було 23 роки, зустрів майбутню дружину й почали будувати сім’ю.
Після повернення з Москви працював на поршневому заводі. Там були затримки з виплатою зарплати приблизно в десять місяців. Мене звільнили, а саме в цей час у нас народилася дитина. Жили з тещею, їли те, що виростили на городі. Це змусило мене подати документи на постійне місце проживання до Німеччини за єврейською еміграцією.
Доки чекав документи, мені зустрівся мій майбутній партнер по бізнесу. Він показав, як це – працювати на себе. Швидко освоївся у сфері торгівлі, бо горів нею. Тоді в мені зародилася ідея створити власну справу.
Ми почали разом з партнером займатися продажем електробензоінструментів. Тоді невеликого асортименту та маленького магазину було достатньо, щоб мати непоганий дохід. У мої роки не було як такої конкуренції. Зараз всі, хто починали зі мною, виросли й молодим досить складно з ними конкурувати. Але завжди є місце подвигу – зараз молоді люди стають досить швидко успішними, адже інакше мислять.
«Що я тут роблю?»
– Пройшло два роки й мені прийшли документи на постійне місце проживання у Німеччину, за якими не мав права лише голосувати й обіймати державні посади. Там пів року з 8:00 до 16:00 я вчив мову – мені навіть платили за це гроші. Потім пішов працювати різноробочим за 50-60 доларів на день.
Для мене це було складно морально. Я усвідомлював, що Україна – це країна можливостей, а тут мені треба працювати на турків. Так протримався кілька років, після чого повернувся додому й почав свій бізнес: відкрив магазин на Воронцово «Планета Інструмент», потім – у Чернігові, де більша конкуренція й на той час вже були «монстри» своєї справи.
Зараз ми знаємо, що таке слово «інвестор», а раніше потрібно було шукати партнера, якщо тобі не вистачає грошей для старту. Тож разом ми успішно запустили бізнес: хороший заробіток на старті, зібралася перспективна команда.
Для мене робота, як тоді, так і сьогодні, це – життя. Прокидаєшся вранці, п’єш чашку кави та хочеш бігти на роботу. Команда, яка працює зі мною, – моя сім’я. З ними я проводив більше часу, ніж з дружиною та дітьми. Як і вони зі мною.
Перша криза та перші уроки
– Все було добре, доки не почалася криза 2008 року: курс долара «стрибнув» з 5 грн на 10 грн, а потім на 8 грн. А ми в цей час взяли за нерухомість в Чернігові. Для цього взяли кредит. Гірше того – взяли його в доларах. Це була перша велика помилка. Ця криза нас загартувала: ми виплатили кредити й більше кредитами в доларах не граємося.
У той час я намагався торгувати за цінами до кризи: «Я порядна людина, як закупив, так і продаю». Постачальники ціни підіймають, а я – ні. Одного разу зайшов на склад й усвідомив, що він вже напівпустий й нові товари будуть за новими цінами. Ми почали переклеювати цінники, при чому майже кожен тиждень.
Це можна пояснити на простому прикладі. Придбав ложку за 10 гривень, продаєш її за 12. Коли вона лежить на вітрині, то вже коштує в закупці 13 гривень. Ти наче заробляєш 2 грн, але коли їдеш на закупку, потрібно платити 13 грн і звідкись брати ще гривню. Так виходить збиток. Однією з помилок було те, що ми невчасно зреагували. Це стало уроком.
Зарплати в тисячу доларів
– Після кризи знову піднялися. У нашої команди були чудові зарплати. У маленькому магазині в хороший період зарплати складали тисячу доларів при курсі у 8 гривень. Ми не усвідомлювали, що дійсно живемо добре, доки не прийшла криза 2014 року.
Почалася війна, сильно змінився курс долара. Так вийшло, що заробітні плати з 700-800 доларів впали до 200. У цей момент нас почали кидати найкращі працівники та їхати за кордон. Хто захоче працювати за копійки? Розумів, що не можу дати конкурентну заробітну плату, у порівнянні з Польщею чи Чехією.
До мене у команду було складно потрапити: маленький колектив, хороша заробітна плата. Я відбирав людей різних професій, які хотіли та могли розвиватися. Зараз складно знайти хороших людей, а в мене ще складніше. Понад тисяча найменувань – велика база запчастин та електроінструментів.
Щоб навчити когось, витрачаю від пів року до року. Ми вузькопрофільні та спеціалізовані. Тому впевнений, що нас не замінять великі центри. Ми показуємо та розказуємо, як працює кожен інструмент. Скажімо, клієнт іде в «Епіцентр», обирає бензопилу і йде на касу. Прийшов додому, відкрив інструкцію й не знає, що з нею робити: як точити ланцюг, куди заливати масло для редуктора, як чистити повітряний фільтр. Майже завжди інструкція та ролики на YouTube не допомагають.
Ми виймаємо бензопилу з коробки, розказуємо та показуємо, як завести, як її обслуговувати й «обкатати». Так само це стосується газонокосарки, мотокоси та інших. Пояснюємо мінімум 20 хвилин кожному. Саме тому в мене працюють спеціалісти, а не ті, що просто вміють продавати.
Також ми пропонуємо ремонт. Щоб відправити у сервіс потрібно кілька днів: поки доїде, поки розглянуть та зроблять, потім повернення назад. А клієнт крутив дах шуруповертом і хотів встигнути, бо дощ на вихідних прогнозують. На такі випадки у нас є ремфонд та обмінний фонд.
Нерухомість потрібно купувати в кризу
– Після 2014 року було багато вільних місць. Ми зрозуміли, що нерухомість потрібно купувати в кризу. У цей час можна було брати приміщення в гарних та конкурентних місцях. Поїхав з дружиною у Чернігів на все літо й вивели маленькі магазини у величезні площі за 200 квадратних метрів.
Уже у 2016 році ми вийшли на той рівень, який був до кризи й навіть краще. Але не на довго. Коли побачили по телевізору взимку 2020 року Китай та коронавірус, всередині підказувало: «щось буде».
Ми з моїм партнером думали, що в час, коли до нас дійде ця хвиля, ми не зможемо закуповувати товар. А наші постачальники у 80% – Китай. Навіть великі серйозні фірми, які наче німецькі чи італійські, виготовляють свої товари саме там. Ми вирішили закупитися на всі гроші, що в нас є, товаром на склад. І не лише на ті гроші, а й взяли позики. Але ми навіть уявити не могли, що нас закриють.
На початку березня ми поїхали в Буковель. Дуже люблю лижі, а в цей час ще є сніг, але вже не так холодно. Коли поверталися додому, то зателефонував близьким за кордоном, які сказали, що їх закривають. Перше, що відчув, – це страх.
Одразу телефоную заступнику й прошу всі гроші складати в сейф й нічого більше не замовляти. З них ми платили зарплати, адже не можу образити мою команду. На час карантину у Конотопі нам «пробачили» оренду, а в Чернігові платили 50%. Але залишилися комуналка, податки, зарплата. Держава нічим не допомогла.
Інтернет-магазин на той час працював дуже погано, бо в нього не вкладав свої ресурси. Мені говорили, що треба в онлайн, але це зараз всі такі розумні. Раніше прекрасно йшли продажі офлайн й ніхто про це не думав. Коли прийшов карантин, швидко почали працювати із сайтом, створювати групи в Viber, торгувати на виніс.
Звісно, продажів не було, як таких. Лише після того, як нам дозволили працювати, ми змогли відновити кількість клієнтів. У цей час ми відкрили магазин «Дніпро-М» у Конотопі. Звісно, приміщення взяв в оренду під час карантину – за старим правилом. Магазин з першого місяця дає дохід. Dnipro-M – це хороша українська компанія, а таких магазинів понад сто по Україні й вони планують розвиватися далі.
Про подорожі та невдалу спробу
– Був і негативний досвід. У вересні 2019 ми з дружиною відкрили туристичну агенцію Coral Travel у місті. Це була мрія дружини, яка завжди обирає локації для наших мандрівок. При чому ми ніколи не подорожували в одне місце.
На початку ми були щасливі, що від нас літають клієнти. Потім почався карантин й у нас «зависли» люди. Дружина і вдень, і вночі була з ними на зв’язку та підтримувала. Кілька днів їх не могли вивезти з Туреччини, Єгипту. Вони там просиділи зайві кілька днів коштом оператора – такий собі бонус. Але був випадок, коли жінка полетіла одна й це для неї було досить стресово.
Плюс люди боялися літати. А в нас оренда, персонал і мала кількість клієнтів. Подивилися на другу хвилю коронавірусу й вирішили не боротися. Довелося закритися. Вважаємо це нашою новою спробою та досвідом.
Хокейна команда
– Хтось заробляє собі на елітне авто чи великий будинок. Однак для мене бізнес – це інструмент для подорожей та занять спортом. Три-чотири рази на рік намагаюся відвідувати нові місця. Ще займаюся хокеєм та є співзасновником хокейної команди «Конотоп».
До недавнього часу хокейний майданчик стояв на стадіоні «Локомотив». Торік нам заявили, що його закривають та роблять там футбольне поле. Ми розуміли, що лишаємося без «хокейного дому». А наша команда з 20 дорослих чоловіків, які не мислять життя без хокею. Працюють на роботі й думаю постійно: «швидше б вечір і в хокей пограти».
Ми знайшли професійний хокейний майданчик, який був у використанні. Склалися, хто скільки може. Обдзвонювали всіх знайомих: хтось приносив тисячу гривень, хтось – 300 доларів. Ми назбирали на цю коробку, яка коштувала понад 300 000 грн. Привезли її в Конотоп й почали вирішувати, куди поставити.
Виявилося, місту це було непотрібно. Однак район нам пішов назустріч: дали на базі ПТУ-33 землю й виділили гроші, щоб забетонувати. Ми поставили коробку, меценати зробити освітлення, лавки для запасних. Зараз плануємо зробити накриття та роздягалки.
Правда, наша команда найстарша. Середній вік гравців близько 40 років. Граємо з хлопцями, яким по 20. Річ у тому, що у Конотопі – це вид спорту, який не розвивається. Тож зараз підіймаємо питання про навчання цьому дітей та молоді.
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у спецпроєкті, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
