Конотоп.City продовжує знайомити читачів з твором Руслана Горового «Конотоп земля легенд». Це своєрідний роман з коротких історій про різних людей і різні життєві ситуації. Щотижня презентуємо одну історію.
Публікується зі збереженням авторської орфографії.
***
Жив колись в Конотопі Руслан. Таке пухкеньке, кругленьке, но язик як помело. З самого малечку розказував казки. І ті шо рідня навчила, і шо вже сам вигадав.
І от віддали його в сорок восьмий садочок, шо неподалік з вокзалом. І в воспітатєлєй раптом случілося щастя. Не у всіх, конєшно, а в тих, до яких в групу він попав. Малий Руслан зрання як прийде в садок, так всі діти біля нього і він їм байки травить. Воспітатєлям і нянечкам лафа повна, головне погодувать воврємя і на горшки посадить, а так роби шо хоч, хоч читай, шоч вишивай. Одна дак своїм дітям за сезон світери пов’язала і даже на продаж трохи. А в Руслана рот не закривається, діти сидять з круглими очима, красота.
Вопщім стали інші воспітатєлі того Руслана позичать в свої групи, коли треба дуже було. А шо, приведуть, давай, вєщай, а самі свої діла роблять.
Вопщім як Руслан вже підготовчу групу закінчував то директорка позвала батьків і каже мол може хай ще рік в садік походить, потім легше в школі буде! Хотіли ще рік покайфувать, добре шо Русланові батьки знали вже всю ту тему і кажуть, знаєм яка в нього тут наука буде, знов світери в’язатимете.
І таки віддали в школу. Дак вчителька на продльонці теж нарадуватися не могла. Як вже в старшу школу переводили то всі плакали, мол такого цінного кадра втрачаємо. Хоч би вчителем став.
Но Руслан вчителем не став. Хоча рот і досі не закривається.
***
Придбати цю та інші книги Руслана Горового можна у видавництві «ТаТиШо»
