Проїхати там, де пройти важко: як живуть люди на інвалідних візках у Конотопі

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

Він виграє чемпіонати з настільного тенісу, захоплюється грою в більярд і керує громадською організацією. Це все про Євгена Величка. У 18 він втратив здатність ходити і вже 30 років пересувається на інвалідному візку.

Чоловік розповів Конотоп.Сity, які перешкоди трапляються на шляху людей з інвалідністю та як вдається їх подолати.

Я перестав ходити, а не жити

Травма, отримана в юності, назавжди розділила його життя на до і після. «Ви більше не зможете ходити» — тоді діагноз лікарів прозвучав наче вирок.

«Громіздкий інвалідний візок разом зі мною треба було зносити та заносити на п’ятий поверх. Це насилу вдавалося кільком чоловікам. То ж більшість часу я просто сидів у чотирьох стінах та не знав, чим зайнятися», — розповідає Євген.

Колись керівник міського клубу інваспорту Валерій Литвинов запропонував Євгену грати у настільний теніс. Хлопець довго не наважувався спробувати, але коли вперше взяв до рук ракетку — відчув, що життя продовжується. Пізніше почав представляти Конотоп уже як спортсмен на змаганнях обласного та всеукраїнського рівня. Знайшлося ще одне захоплення — гра в більярд.

Пандус біля кафе «У Малевича» має недоліки Конотоп.Сity

Зараз Євген веде активну громадську діяльність. Він очолює організацію інвалідів-візочників та людей з ураженнями рухового апарату «Велес».  Активісти спільноти намагаються зробити Конотоп доступнішим для тих, хто втратив можливість ходити. Завдяки цьому лише за останні кілька років у місті з’явилося більше десяти пандусів, а дехто із підприємців встановив ширші двері.

Під час інтерв’ю з Євгеном та його другом Олегом помічаємо пильні погляди перехожих. Чоловіки зізнаються, що до такої уваги уже звикли і не реагують. Найбільше їм не подобається бачити в очах людей співчуття.

Є така категорія конотопців, переважно старшого віку, яка дивиться на нас як на приречених

«Бабусі навіть намагаються тицьнути до рук гроші. Це пережиток совкової психології, коли інвалідність вважалася крахом усіх надій. Молодь реагує значно адекватніше. Часто підходять, допомагають, спілкуються без усіх цих співчутливих поглядів».

Більшості людей з інвалідністю доводиться жити на пенсію 1400 гривень. Знайти роботу у Конотопі майже неможливо. Якщо на підприємстві і з’являється вакансія, яка підходить для людини у візку, потрібно виконати кілька дороговартісних вимог. Має бути пандус, підйомник та спеціально облаштований туалет. Дехто з дому працює у сфері продажів та IT-технологій, але працевлаштованих візочників дуже мало. Євген, наприклад, ремонтував взуття, але через побутові незручності довелося залишити роботу.

Про туалети, громадський транспорт та випробування міськими пандусами

Євген живе у квартирі на першому поверсі. Разом з ним мешкає дружина Маргарита, яка теж має інвалідність і пересувається на візку. Облаштувати у будинку пандус напередодні новосілля допоміг місцевий депутат. Подружжя часто буває на культурних заходах та веде активний спосіб життя.  

З незручностями міської інфраструктури родині доводиться зіштовхуватися щодня. Без сторонньої допомоги неможливо навіть виїхати з оселі. На поміч завжди приходять друзі, сусіди та випадкові перехожі.

Євген каже, у маленькому місті людям на інвалідних візках нелегко. Вулиці майже не пристосовані для пересування на колесах. Переїхати через бордюри на тротурах практично неможливо, а спеціальні похилі заїзди є лише у кількох місцях. Тому рухаються виключно кількома перевіреними маршрутами.

Перевіреним маршрутом їздять щодня Конотоп.Сity

Громадський транспорт, що курсує Конотопом, людям на візках недоступний. У автобусі на першому маршруті був пандус, але його демонтували через несправність. Коли треба кудись їхати, викликають соціальне таксі Конотопського територіального центру обслуговування населення. Машина із підйомником всього одна, тож замовляти її доводиться завчасно, бажано за кілька днів.

Катастрофічно не вистачає туалетів. У місті є дві вбиральні, якими можуть скористатися особи на інвалідних візках. Перша — на залізничному вокзалі, друга — у кафе поряд із парком «Юність».

Пандусів, особливо у центральній частині міста, багато. Але їх наявність, не гарантує, що людина на візку зможе потрапити до приміщення. Євген та Олег дорогою показують з десяток пандусових ляпів. У кількох магазинах прямо на заїзд відчиняються вхідні двері. Буває й таке, що пандус біля входу є, але одні з дверей завузькі. Трапляються масштабні конструкції у вигляді серпантину, але зроблені так недоладно, що є загроза перевернутися.

У магазині «Центральний» вузькі дверіКонотоп.Сity
У магазині спортоварів пандус зручнийКонотоп.Сity
До універмагу тепер не заїхатиКонотоп.Сity
Пандус-серпантин біля магазину «Для тебя»Конотоп.Сity
Чим далі від центру, тим складніший шляхКонотоп.Сity
Обережно, двері: магазин «Аврора»Конотоп.Сity
У магазині «Хліб»Конотоп.Сity
Аптека «Фарм-Союз»: двері відчиняються на пандус Конотоп.Сity
Конотоп.Сity
 

Зараз «Велес» домагається розширення дверей у супермаркеті. Раніше вхід відповідав вимогам, але після ремонту людям на візках сюди заїхати ніяк. На вході встановили лише кнопку виклику, проте цього недостатньо, каже Євген.

У місті працює принцип, чим далі від центру, тим менше пандусів. Більшість підприємців йде на зустріч і з розумінням ставиться до вимог людей з інвалідністю. У деяких випадках появі пандуса передують кілька місяців бюрократичної тяганини і навіть судові засідання. Тому Євген вважає, що Конотопу потрібна комплексна програма для забезпечення безбар’єрності у закладах, транспорті та на підприємствах. Поки що люди на візках вимушені самостійно відстоювати право на комфортне життя.

Фото на головній: Конотоп.City

Коментарі:

Цікаві матеріали наших партнерів

Останні новини