Щороку 22 травня в Україні відзначають річницю перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева. Напередодні 160-ї річниці цієї події варто згадати, що в її організації дієву участь брали наші земляки - брати Лазаревські.
Вже в день смерті Кобзаря найближчі друзі небіжчика зібралися на квартирі Михайла Лазаревського. Присутні ухвалили низку заходів по увічненню пам’яті Тараса Григоровича. Серед них були й Василь та Олександр Лазаревські.
Важливо було перевезти тіло Шевченка в Україну згідно з його поетичним заповітом. Враховуючи можливі перешкоди в похованні праху Шевченка на Київщині, було домовлено, що в цьому випадку поета поховають у гирявській садибі Лазаревських (нині – село Шевченкове Конотопського району - примітка автора).
26 квітня 1861 року труну Шевченка відрядили з Петербурга в Україну. Супроводжувати її доручили Григорію Честахівському, художникові і другові Шевченка, та письменникові Олександру Лазаревському. Усе, що треба було для останньої довгої подорожі, заздалегідь зробив дбайливий друг поета Михайло Матвійович Лазаревський.
Михайло Матвійович Лазаревський. Портрет роботи Т.Г.Шевченка.
Остання подорож Шевченка
Ця остання подорож Кобзаря виявилась далеко не простою через прагнення царського уряду всіляко применшити інформацію про неї. Характерною рисою цього є перебування процесії в Орлі.
До цього міста труна прибула в ніч з 1 на 2 травня 1861 року. А годині о другій 1 травня прийшов з Петербурга лист від Олександра Лазаревського, у якому йшлося про перевезення тіла Тараса Григоровича через Орел.
Федір Матвійович Лазаревський, який отримав цього листа, запросив усіх – і знайомих, і незнайомих, кому тільки дорога пам’ять про Шевченка, прийти до нього годині о сьомій, щоб вирішити, як зустріти небіжчика.
Федір Матвійович Лазаревський
Зібралось дев’ять чоловік, серед яких був Іван Лазаревський. Окреслили заходи, пов’язані з подією, і десь о дванадцятій товариство розійшлося. Але несподівано Федір Матвійович довідався, що труну вже привезли на станцію, і вона пробуде в Орлі до дев’ятої ранку.
Наступні події були яскравою ілюстрацією ставлення до Кобзаря – багатьом треба було сказати, що вони тільки до дев’ятої зможуть вклонитися труні Шевченка, а часу залишилося обмаль – годин чотири-п’ять, і то вночі. Але стараннями шанувальників поета, серед яких були і брати Лазаревські, інформацію вчасно розповсюдили. Про цю зустріч поета тоді ж надрукував замітку в «Московских ведомостях» Іван Лазаревський.
Іван Матвійович Лазаревський
Шостого травня о 7-й годині ранку дроги з прахом Шевченка у супроводі Лазаревського і Честахівського прибули в Бровари. Після прибуття труни в Київ знову постало питання про місце поховання Тараса Григоровича. Честахівський заявив, що поет заповідав Канів. Але потім Олександр Лазаревський спростував думку про заповіт.
Відбулися довгі переговори у помешканні директора другої Київської гімназії, давнього шанувальника Шевченка Михайла Чалого, на яких були присутні Честахівський та Лазаревський. Нарешті, остаточно було вирішено поховати Шевченка в Каневі на Чернечій горі, яка після того отримала назву Тарасової.
Олександр Матвійович Лазаревський
Був присутнім Олександр Лазаревський і на панахиді в Києві 7 травня 1861 року, він же серед багатьох інших супроводжував труну Кобзаря в Канів, на Чернечу гору.
22 травня (10-го за старим стилем) близько сьомої години вечора за словами Григорія Честахівського, «опустили біле тіло в гроб, і почав народ розходиться... а декотрі остались ночувати на Тарасовій горі, і всю ніч огнище горіло, наче гайдамацтво ночувало в лісі з свяченими ножами».
