Декоративні скриньки, мініатюри церков та історичних будівель і навіть підставки для мобільних телефонів — все це конотопчанин Петро Нечипоренко створює з сірників, клею та картону.
Незвичайне мистецтво стало для автора рятівною терапією, коли шансів на одужання майже не було. Тепер він має звання Народного майстра України та мріє навчити сірниковому ремеслу якомога більше людей.
Хобі, що повернуло до життя
Робити мініатюри із сірників Петро Нечипоренко почав у 2007 році. Тоді він опинився у тяжкому становищі: понад сім місяців не міг піднятися з ліжка через травму на роботі. Лікарі не давали шансів, що пацієнт знову зможе рухатися та навіть говорити, адже йому у голову вживили титанову сітку, а в хребет — дві пластини.
Саме тоді до рук чоловіка потрапив журнал із публікацією про вироби із сірників. У ній він побачив, як змайструвати хатинку. Попросив рідних принести усе необхідне для роботи. Вийшло не одразу: кілька днів намагався зліпити все докупи, аж поки не вдалося досягти схожості з оригіналом на фото. Позитивні враження близьких надихнули працювати далі. І, як він саме каже, понеслося.
«Робота над новою конструкцією із сірників давала стимул щодня відкривати очі та потроху підніматися з ліжка. Попри перестороги дружини, намагався рухатися і щодня працювати з сірниками. Уже готові вироби щоразу нагадували — кожен день прожитий недаремно», — згадує майстер.
За 11 років Петро Нечипоренко виготовив десятки мініатюрних будівель, точних копій реальних споруд та тих, що можна знайти лише на історичних світлинах. Фортеці, замки, церкви, цитаделі, мечеті — зібравши все це докупи, виходить старовинне місто. Найчастіше митець відтворює архітектурні об’єкти рідного Конотопа. Проте за слушної нагоди не оминає увагою і визначні пам’ятки інших міст. Є, наприклад, копія Цитаделі Батуринської фортеці.
Навіщо прати сірники?
Аби відтворити копію будівлі, майстер спочатку фотографує її з різних ракурсів. Далі займається розміткою і виготовляє каркас з картону — це найбільш трудомісткий процес. Потім декорує виріб сірниками та додає інші елементи. Творчої майстерні у автора немає. Працювати над конструкцією із сірників він може будь-де: від домашньої вітальні до палатки на гамірному фестивалі.
Автор мініатюр зізнається, сірникарство — хобі для тих, хто не любить поспішати. Адже на виготовлення найменшого виробу йде не менше тижня. Найбільше часу довелося витратити на мініатюру церкви, яку митець сірник до сірника зводив понад шість місяців.
Роботу вдається пришвидшити завдяки оригінальному лайфхаку. Петро Нечипоренко спочатку влаштовує сірникам прання. Підігріває воду до 40-50 градусів, занурює туди сірники і потім кілька разів перемішує, аби відстала сірка. Після просушування дерев’яні палички готові до використання. Завдяки цьому методу не доводиться чистити кожен сірник окремо і витрачається менше часу.
У роботі майстра немає місця шаблонам чи трафаретам: кожен виріб — неповторний. Тож ви не знайдете двох однакових церков чи навіть шухлядок для біжутерії.
Майстер своєї справи і душа компанії
Вперше Петро Нечипоренко презентував роботи широкому загалу на фестивалі у Ніжині. До цього майже два роки тримав їх вдома і стороннім не показував.
Вивезти вироби на «люди» надихнула донька. Тоді літературно-мистецькому фестивалі «Гоголівка» у Ніжині чоловік переконався, що творити для людей набагато приємніше, ніж для себе.
У минулому році майстер долучився до творчої когорти під назвою «Скарби Конотопщини». Група однодумців на чолі із Мариною Ручицею створили навпроти «Кінотеатру «Мир» Алею майстрів. Там кілька разів на тиждень місцеві рукодільники демонструють власні вироби, які можна придбати. А ще усіх охочих безкоштовно навчають основам хенд-мейду.
Петра Григоровича на цих зібраннях чути здалеку. Окрім сірникових церков, фортець та шухлядок, чоловік часто бере з собою акордеон або гармошку. На мистецьких фестивалях обласного та всеукраїнського масштабу він — «родзинка» програми та душа колективу, а ще улюбленець журналістів.
Більше, ніж гроші
Найбільше майстра обурюють запитання про фінансову складову захоплення. Чи багато заробляєте на реалізації виробів, чи отримуєте доплати за звання та скільки берете за майстер-клас? Такі питання йому доводиться чути повсякчас.
Зазвичай Петро Григорович цю тему обходить або просто віджартовується, мовляв «на хліб вистачає». У інтерв’ю відверто зізнається: захоплення некомерційне, а часом навіть збиткове для сімейного бюджету. За «живі» гроші свої вироби митець продає дуже рідко. Натомість майже половина пенсії йде на закупи сірників, клею, картону та поїздок на різні фестивалі, ярмарки, присвячені хенд-мейду. Більшість поробок дарує друзям, близьким та тим, хто цього справді потребує.
Майстер згадує, як молода пара цікавилися мініатюрою Миколаївської церкви і кілька днів поспіль розглядала її на Алеї майстрів. Про вартість чомусь не запитували. Від знайомих він дізнався, що у подружжя хворіє дитина. Церкву із сірників сім’я хотіла придбати, аби віддячити лікареві свого малюка, але грошей у них не було. Під час чергового візиту пари, митець попросив принести картонну коробку, без зайвих слів запакував сірникову святиню і віддав здивованим батькам.
А от на виставці в Одесі забезпечений чоловік поцікавився, як швидко спалахне конструкція із сірників. Заради своєї примхи він купив виріб висотою понад метр і просто спалив її на очах автора.
Прихильники сірникової творчості є і за кордоном. Митець каже: кілька його виробів поїхали до США, Німеччини та Норвегії. Гості із інших країн найохочіше купують саме мініатюри церков та підставки під мобільні телефони.
Творчі задуми Петра Нечипоренка вимагають чималої кількості матеріалів. Тож він — постійний клієнт оптових магазинів канцелярії та будматеріалів. Продавців і досі дивують масштаби «шопінгу». Якщо планується виріб висотою понад метр, для початку потрібно близько 40 коробок сірників.
Сірники дітям — іграшка
Петро Григорович переконаний, що сірники, усупереч популярному вислову, — гарна іграшка для дітей. У цьому він не раз переконувався під час численних тренінгів, які організовував для малечі.
Чоловік ніколи не оминає можливості долучити до сірникового ремесла молоде покоління. Нещодавно провів урок майстерності сім’ям учасників бойових дій, а ще за його плечима — чимало експрес-уроків на Алеї майстрів.
Уміннями охоче ділиться навіть під час відпочинку та лікування. Зокрема влаштував майстер-клас для дітей з інвалідністю в оздоровчому центрі села Сергіївка на Одещині. Сірникове дозвілля так сподобалося малечі, що діти просили уроки «на біс».
Майстер зізнається: хотів би вчити маленьких конотопців творчій справі на постійній основі. Наприклад, організувати гурток у якомусь із позашкільних закладів. Але на заваді стоять бюрократичні перепони та складність знайти однодумців серед керівництва освітньої сфери міста.
Всі фото з особистого архіву Петра Нечипоренка та його сторінки у Facebook
