Володимир Худенко написав свою першу книжку у 19 років. Наразі на його рахунку вже пара романів, п’ять повістей та кілька оповідань. Письменник не зупиняється на одному жанрі, а експериментує та поєднує різні. Про це та багато іншого — в інтерв’ю Конотоп.City.
Володимиру Худенко 31 рік. Він народився в селі Карабутове Конотопського району, там і живе зараз. Навчався в Політехнічному технікумі КІСумДУ з 2005 по 2008 за спеціальністю «Виробництво електронних та електричних засобів автоматизації». Пише книжки.
— Перша книга вийшла у 2008 році.Скільки на сьогодні на вашому рахунку книжок? Назвіть улюблені
— Зараз порахую… Два з половиною романи, п’ять повістей, кілька оповідань. В цілому – з десяток прозових і ще кілька поетичних книг (у вигляді рукописів). Немає улюблених, але «програмним» наразі можу назвати «Дим».
- «Дим» — Дія роману відбувається наприкінці 1990-х років. Межа тисячоліть відображається у людських долях низкою подій — як малозначущих, здавалось би, обмежених вузьким родинним колом, так і епохальних, усесвітніх. Важко осягти масштаб і значущість того, що відбувається, спостерігаючи за подіями очима звичайної людини. Однак, що не відбувалося б у країні, у світі, для багатьох лишаються найголовнішими одвічні людські цінності: кохання, родинність, спадкоємність поколінь.
— Свій перший роман Ви написали в 19 років — історико-містичне фентезі «Дума про Хведьків рубіж». Як з'явилася ідея написання книги? Скільки часу на неї витратили?
— Почав писати десь у серпні 2007 року, дописав на початку 2008 року — приблизно пів року. Не пам’ятаю, як саме з’явилась ідея.
- «Дума про Хведьків рубіж» — Упирі та інша нечиста сила, виявляється, триста-п’ятсот років тому були активнішими, так би мовити, в суспільному житті Європи і решти країн зокрема. Величезна армія справжніх кровожерів із заходу йде захоплювати людський світ. І це не якась там хаотична юрба. Це вишколена регулярна армія упирів. І ніщо і ніхто не може чинити їй опір. Ніхто, крім козака Хведька. Та чи по силам одному, хай навіть характернику, протистояти цій навалі?
— Ви пишете у різних жанрах. Який з них для Вас найскладніший? Чому?
— Якщо говорити про жанр як формальну ознаку, то в прозі тяжію до повісті, чи радше того, що західні літературознавці називають short novel. Таких речей у мене найбільше. Ніколи не планував написати за життя більше двох-трьох власне романів, бо це складно. Малу прозу досить давно не писав. Якщо ж мова про змістовне наповнення, то всі жанри хороші й різні – обираю ті, що на мене дивляться.
— Як це — бути письменником в сучасній Україні?
— Не знаю, треба запитати в письменників. Написавши за життя кілька книжок just for fun і опублікувавши їх в інтернеті, я навряд чи можу назвати себе письменником в сучасній Україні.
— Крім прози, Ви також пишете вірші й пісні. Розкажіть трохи про цю частину життя.
— Вірші й пісні не писав уже досить давно. Пісні — це взагалі чисте хобі. Музика є музика. Можна ввімкнути плеєр і щось обмірковувати. Можна безсистемно імпровізувати на гітарі. Виникають якісь образи, мотиви, вимальовується якась мелодія, наспівується текст. Так і з’являється пісня. Спонтанно. Але музикантом себе не вважаю.
— Як багато з реального життя Ви переносите у свої книжки — образи героїв, їхні характери, можливо, якісь локації?
— Навряд художня книжка може існувати в абсолютному вакуумі і не мати ніякого зв’язку з реальністю. Але ці зв’язки часом неочевидні.
— Який літературний твір є для Вас фаворитом, а який Ви б нікому не порекомендували?
— Важко сказати. Таких творів сила-силенна. Я люблю перечитувати «Тихий Дон» Шолохова, усього Зюскінда і Лавкрафта, «All the Pretty Horses» Маккарті. З недавно прочитаного можу порадити «Fatherland» Роберта Гарріса — чудовий зразок пригодницького детектива. В антирейтинг би вніс Мілана Кундеру, Стівена Кінга і ще добрий десяток письменників сучасної України.
— Дві останні книги написані в жанрі кібер-панку. Чим подобається цей жанр? Та що надихнуло на їх написання?
— Насправді це все одна книга з кількох частин (ще не закінчена). І, мабуть, це не можна назвати твердим «гібсонівським» кіберпанком. Я не знаю, що саме мене надихнуло, але дану книгу мені просто цікаво писати. Якщо ж вона сподобається ще комусь, окрім мене — на здоров’я.
- Olya #1 — Дія твору відбувається у віддаленому майбутньому, коли технології вже дійшли такого рівня, що енергоресурси поповнюються за рахунок віддалених зірок, планети можуть бути пристосовані до потреб землян, людина вільно обирає параметри свого тіла і навіть може стати безсмертною… Але чи всі земляни щасливі від того? Чи лише обрані? Чи вирішені в тому осяйному майбутньому проблеми нашого 21-го століття?
— Хто Вас надихає? Допомагає не втрачати ентузіазм?
Надихають хороші книги, ігри, фільми й музика. Надихнути може все що завгодно. Наприклад — чари конотопського жіноцтва. Чим не джерело натхнення?
Керівниця літературної студії «Джерела» Ірина Козлова — про письменника
— Сам той факт, що в 19 років він написав роман у жанрі історико-містичного фентезі «Дума про Хведьків рубіж», де історичним тлом була Конотопська битва, а в романі діяли, поруч із людьми, вампіри, русалки, потерчата та інші персонажі народної демонології — уже про щось та говорить. Через рік цей твір переміг у «Гранослові» — літературному конкурсі для молоді, що його проводить Спілка письменників. Це був 2008 рік.
Здається, немає такого літературного жанру, де він не був би на висоті. Якщо мені, наприклад, потрібно висловити якусь думку, я пишу вірш; Вова — цикл віршів, поему або поетичну збірку. Хтось пише пісню, Вова — альбом. Його масштаб мислення панорамний. Здається, про такий тип людей Стругацькі говорили: «Він за краплиною води може зробити висновок про існування Світового океану».
