Важко уявити молодіжний рух у місті без Олі Качури. Все вирішить, з усіма переговорить, допоможе провести захід. Тож давайте познайомимось ближче.
Ольга Качура
— Оля, я вже взяв декілька інтерв’ю в нашому місті. Усі, з ким я поспілкувався, одноголосно рекомендують записати інтерв’ю із тобою. Кажуть, що з тобою дуже комфортно працювати. Тож тому я тут. Розкажи про себе!
— Та про мене інколи знають більше, ніж я сама про себе. Часто чула, що я «чиясь людина» чи взагалі невідомо звідки взялася. Тож зараз і розкажу про свій життєвий шлях.
Моя активність почалась під час навчання в політехнічному технікумі, де я потрапила до самоврядування та до політехівської команд [КВК – прим.ред.] PlayBoys. Із самоврядування технікуму сформувалось самоврядування [студентське — прим.ред.] міське, до якого долучились інші навчальні заклади, і спільно сформували міський парламент.
У такому режимі пропрацювала кілька років, а по закінченню навчання у технікумі мені запропонували перше робоче місце, — працівником позанавчального відділу Політехнічного технікуму. Потім була вихователем у студентському гуртожитку.
Вже після цього пройшла конкурс на посаду спеціаліста другої категорії сектору з питань внутрішньої політики Конотопської міської ради. Це найнижча категорія управлінських посад, яка була на той момент. Там я пропрацювала три роки, і за цей час стала головним спеціалістом.
Усі результати роботи і напрацювання та надбання були здобуті спільно із студентським парламентом та громадськими організаціями. З громадського сектору почалась моя діяльність, яка привела мене до міської ради, виконавчого комітету.
З громадським середовищем я і продовжую співпрацювати, а свою роботу спрямовувала на підтримку ініціатив молоді, допомогу громадським організаціям у втіленні важливих проектів у життя.
Мало робити правильні речі, треба їх робити правильно.
— Відчувається твій шалений потік енергії, драйв. Що тебе мотивує? Звідки ця енергія?
— Зараз мотивує моя маленька донька. Мотивує, взагалі, результат. Наприклад, коли спілкуєшся з дітьми, які хочуть щось зробити, але вважають, що це неможливо, — «Хто ж мені допоможе? Та кому це треба!». Коли ситуацію із ними пропрацьовуєш, аналізуєш, допомагаєш, то все виходить. Можливо, не в тому обсязіі, на який сподівались, але інколи результат отримуємо навіть кращий, ніж на який сподівались. Ось цей результат сильно мотивує. Люди, які приходять на такі заходи, залишаються надалі у громадському житті.
Мотивує вдале проведення заходів. Якщо після якогось тренінгу чи семінару з 20 учасників я зустрічаю 2 чи 3 особи у громадському середовищі, в активному житті міста, і вони ініціюють щось, беруть у чомусь участь, то це вже є і результат, і показник.
Чомусь завжди найбільше я розуміла цих дітей. Перший такий міський захід — «Пасхальне диво». У рамках цього заходу спільно із об’єднанням «Новий час», я тоді була працівником політеху, ми вперше вивезли до церкви вихованців інтернатів, подарували освячені пасочки. Діти, які залишаються на свята в інтернатних закладах, мали можливість відвідати церкву. Для них це була справжня подія, справжнє свято.
Мотивують як позитивні емоції і враження, так і негативні. Якщо нічого не робити, то критики не почуєш, а коли щось зробив, то завжди буде щось не так. Саме це «не так» дає можливість виправляти, розвиватись. Мені запам’ятався один вираз: «Мало робити правильні речі, треба їх робити правильно», ось і намагаюсь кожного разу все зробити правильно.
Туристичний похід для дітей з особливими потребами «Ми разом - туристи»
— Ти постійна учасниця майже всіх заходів у місті, у тій чи іншій ролі. Навколо тебе багато людей, — молодь, колеги, представники громадськості. Ти від них не втомлюєшся?
— Ні! Я стомлююсь від самотності, від браку спілкування. Я настільки з юних років звикла до того, що навколо мене багато людей, одночасно готуємо 2-3 заходи, щось плануємо, спілкуємось, щось відбувається, що коли я пішла у декретну відпустку, то відсутність звичного ритму життя було надто складною емоційно. Чим більше людей, тим краще.
Звичайно, як у всіх, буває настрій, коли спілкуватись не хочеться, але проходить. Додаткового драйву надають друзі. Коло спілкування, яке, звичайно, з часом змінюється. Наприклад, з появою доньки, я стала більше спілкуватись із молодими мамами, — у нас тепер спільні теми.
Тому що дійсно піти в декрет у такому маленькому місті, як наше, доволі страшно. Страшно для людей, які мали активне життя. Ти лишаєшся вдома, піти нікуди. Дитина, чоловік, родичі. Все! Друзі працюють, у них свої родини; бачишся на великі свята і дуже зрідка, і ти лишаєшся у такому собі вакуумі.
Мало місць в Конотопі, куди можна піти з дитиною, нажаль. Мало «мамського» спілкування. Так, на майданчиках ми бачимось, але хотілося б ще якихось об’єднуючих місць чи заходів. Полежали з дитиною у лікарні — з’явилась нав’язлива думка чимось допомогти дитячому відділенню. І так постійно — знайомишся з людьми чи організаціями, переймаєшся ситуацією, проблематикою, одразу виникає бажання допомогти змінити життя на краще. Так життя і мотивує.
— А що тебе демотивує в такому разі?
— Вибиває з колії ставлення деяких мешканців міста, які сидять «рівно на дивані», однак дуже гарно вказують як хтось щось має робити. Я люблю завжди коментувати такі пости і радити цим людям, що нехай спочатку щось самі зроблять, а потім критикують. Якщо нічого не робили і не знаєте як воно робиться, то або питайте, або не розповідайте, що це неправильно.
Хоча критика для мене — додатковий мотиватор, я, зазвичай, не реагую на критику цього «диванного війська». В моєму розумінні, якщо людина сама нічого не робить, то вона не може диктувати іншим. Якщо людина взяла участь і їй щось не сподобалось, тоді так, це вже, можна сказати, компетентна думка учасника.
Туристичний похід для дітей з особливими потребами «Ми разом - туристи»
— Розкажи про молодіжний напрямок твоєї роботи зараз. Про перспективи, бажання.
— Молодь – широке поняття. Хотілось би цього року запровадити популярне по всій країні, і вже у Сумах долучились, створення молодіжних центрів, місць, де молодь може збиратись.
Так, ми підтримуємо ініціативи і проекти, але бюрократію ще ніхто не відміняв, відповіді про виконання розпоряджень, вказівок влади різного рівня. На все це потрібен час. Добре усвідомлюю, що коли потрібно писати «10 звітів», заповнювати три бухгалтерські форми, робити три звіти про виконання соцеконому, ми із працівниками відділу фізично і морально не встигаємо робити щось іще. Можливо б я в цей час організувала ще 2-3 заходи для молоді, а не писала просто «папірець». Так, це робити потрібно, але це лише папірець, який не дає нічого життю міста, якийсь звіт чи теорія.
Раніше казали, що то просто слова, що майбутнє за молоддю. А зараз розуміємо, що колись ми були дітьми і тепер щось робимо для міста. А підростає наступна зміна. І розуміємо, що ця молодь має вміти і знати, як реалізовувати свої ідеї та самих себе, тому такий центр просто необхідний.
Я взяла собі на озброєння слоган обласного управління молоді, — «Жодних рішень для молоді без самої молоді».
— А чи є приклади проектів чи ініціатив, які були ініційовані «знизу»?
— Прикладами можуть бути «Узвар фест», День Вуличної Музики. Конотоп, велопробіг. Наше місто єдине в області, окрім Сум, де проходить конкурс проектів для громадських організацій. Він відбувся і цього року, і маємо 7 проектів-переможців, які будуть профінансовані з міського бюджету. Це одне з моїх починань у Конотопі.
Проекти спрямовані і на роботу із родинами, батьки в яких повернулись з війни, з АТО, і на родини, які виховують дітей з інвалідністю. Також видавництво книги про конотопців-учасників АТО, проведення тренінгів для дітей, проведення екскурсійних поїздок, проведення міських фестивалів. У конкурсі на ці гранти брали участь студентські, благодійні, ветеранські організації. Спектр доволі широкий.
День вуличної музики
— Розкажи про свій інтерес до байкерського та вело- рухів у нашому місті.
— Велорух у місті дуже популярний, і з кожним роком інтерес до нього росте. Є в нас велоклуб, хоча й не готова сказати, чи зареєстровані офіційно, але збираються і катаються постійно.
Ми у свою чергу намагаємось їм допомагати. Наприклад, у проведенні велодня, велораллі, якихось маштабних акцій. Тому що, дійсно, краще залучити молодь до занять чимось корисним і спортивним, ніж вона залишиться просто на вулиці, сам-на-сам із собою. Дякую хлопцям, організаторам-ініціаторам цього клубу, за те, що він такий живий і жвавий. Це саме той випадок, коли вони спонукають нас до дій. Звертаються до нас з пропозиціями.
Байкерську тему назву складною. Пішла я в цю тему у свої юні роки, мабуть, як і багато хто. Мені подобалися свого часу хлопці на мотоциклах. Побачивши, як проходять фестивалі і відкриття/закриття сезонів у інших містах, захотілось зробити щось подібне і у нас. Намагались збирати всіх, з різних сфер, з різних напрямків моторуху, радитись з усіма, робили спільні заходи. В результаті народилось кілька осередків моторухів, з’явились навіть громадські організації.
Вишиваний велофлешмоб у Конотопі
Але байкерський рух у нашому місті, чомусь, швидкозмінний. Певний час займається один оргкомітет, наступного разу вже інші, потім третій, четвертий, п’ятий. Дуже швидко змінюються особистості. Зараз я практично не спілкуюсь з представниками цього руху, втім, намагаємось допомагати хоча б із традиційними відкриттями/закриттями сезонів, якщо, звісно, в моїй допомозі є потреба, багато заходів відбуваються без потреби втручання туди владних структур.
— Які ти бачиш проблеми у громадському середовищі?
— Проблему бачу в низькому рівні освідченості. Дуже мало громадських активістів і представників організацій їздять на навчальні семінари, тренінги. Адже чим більше знань роботи з бюджетом, про проектну діяльність, про пошук ресурсів, тим більше шансів залучити кошти у місто і їм самим втілювати їхні ж ініціативи.
Проблема в тому, що багато хто не бажають навчатися, а думають, що і так все знають, все можуть. Дуже багато таких, хто приходить з ініціативою, вважають, що знають як і що зробити, а виявляється, що вони взагалі не в ту сторону думають і треба починати все з самого початку.
— Чи бачиш та рішення цієї проблеми?
— Можливо, більше навчальних ініціатив, тренінгів і семінарів проводити в нашому місті. Проводити якомога більше спільних заходів. Рекомендувала б нашим всім організаціям та активістам частіше обмінюватись досвідом, спонукати, таким чином, здобуття нових ідей та знань, розвиватись у власній діяльності.
У нас дуже відкрита влада. Я не знаю таких проблемних питань, коли хтось з громадян або організацій не були вислухані. Зараз багато корисних для містян ініціатив генерується в міській раді, про них можна дізнатись на нашому сайті, соціальних мережах та ЗМІ. Постійно відбувається багато обласних та Всеукраїнських заходів та освітніх програм, на які варто лише зареєструватись.
Звичайно є позитивний досвід. Вже сформовано певне коло найактивніших, які завжди щось роблять, генерують, реалізовують. На них завжди можна покластись, до них завжди можна звернутись за допомогою. Завдяки таким «китам» громадської діяльності нашого міста, у нас постійно відбувається багато цікавинок. Зміни відбуваються, але поволі. Конотопськими темпами.
Ми знаємо свою роботу, і ми її робимо
— Ти вже майже 9 років працюєш в міській раді. За цей час влада у місті змінювалась. То чи легко тобі тримати свій курс, все одно просувати громадські ідеї?
— Не можу сказати легко чи нелегко. Тут варто сказати — інакше. Звичайно, кожне нове керівництво бачить свої певні пріоритетні напрямки, галузі, на які ми не можемо не звернути увагу.
Але робота державного службовця, відділу, на мою думку, є і в тому, щоб постійно комунікувати, лавірувати і знаходити можливості допомагати громаді реалізовувати її потреби. В нашому випадку допомагати молоді розвиватись та втілювати ідеї в життя, незважаючи на якісь зміни, політичні чи інші процеси.
Так, інколи буває легко, інколи складно. А інколи дуже складно. Це залежить від ситуації, від проекту, від напрямку, над яким працюємо. Це все дуже ситуативне. Якісь проекти відразу підтримуються, якісь потрібно вдосконалювати, щось потрібно прояснити.
Деякі проекти видозмінюються в ході такої співпраці, і я не можу сказати, що вони стають гіршими. Або кращими, або якимись новими. Молодь може хотіти щось, але не знати як це реалізувати в реальне життя. А за рахунок діалогу, співпраці, процесу втілення отримуємо якісний результат.
Вагомо, що ми маємо підтримку тих людей, для яких працюємо. Мені важлива думка тієї аудиторії, на яку спрямовані наші заходи – студенти, школярі, працююча молодь. Коли організовуємо захід для певної цільової групи, наприклад, тих, хто любить рок-музику, мені важлива думка самих любителів року про те, що було зроблене, а коли молодь хоче провести захід для дітей з інвалідністю, — то думка цих дітей та їх оточення. Саме так я намагаюсь будувати роботу нашого відділу, щоб заходи були цікаві і актуальні, щоб вони були корисними.
Ольга Качура
І якщо, як ти кажеш, є відгуки, що зі мною легко працювати, то мабуть я справляюсь зі своїми обов’язками. Працювати легше завдяки вагомій підтримці адміністрацій навчальних закладів, громадських організацій. Ситуації бувають різні, але ми знаємо свою роботу, і ми її робимо, як казав один з моїх наставників.
— Що у твоїй діяльності найбільше запам’яталось? Якась історія із серії «Вау!»
— Пригадати є що, і ці спогади поповнюються. Я пригадую історію із життя студпарламента.
До нас вперше прийшов хлопчик із одного з навчальних закладів. Він був дуже сором’язливий, навіть з листочка читати соромився. Але роки через три, дивлюсь в інтернеті відео, як цей хлопець поїхав навчатись в інше місто і там очолив студентське самоврядування, як виступає з трибуни, агітує студентів щось там робити. Я дивлюсь і згадую того студента, який стукав у двері і, заїкаючись, казав чому і куди він взагалі прийшов. В такі моменти розумієш, що те, в чому він брав участь, те, що він робив, дало йому ось такий розвиток. І таких історій людських, студентських дуже багато.
Була і інша історія, моя. На початку своєї кар’єри писала одне з перших своїх розпоряджень і випадково замість площі Миру перекрила проспект. На щастя, на папері. Звісно це вчасно помітили, вчасно виправили, але мені дуже добре роз’яснили різницю між проспектом та площею, що я чітко уявила собі усю відповідальність за перекритий на три години весь центр міста. І остаточно зрозуміла, що це не те місце роботи, де можна робити помилки, накшталт пр/пл.
— Чого у Конотопі не вистачає? Щоб можна було провести чи організувати, щоб поза межами міста про це заговорили.
— Насправді, у нас в місті постійно якесь «Вау!» відбувається. Я вже казала про молодіжний центр. Потрібен культурний, креативний майданчик. Цікавий для самої молоді. Хотілося б простір для мам із дітьми, його бракує реально. Хотілося б, щоб новостворена громадська рада була дієвою. Насправді це може бути потужним інструментом позитивних змін у місті.
— Чи є у тебе якесь захоплення, окрім роботи?
— На даний момент я захоплююсь Анною Костянтинівною, моєю донькою! Захоплююсь методиками розвитку дитини, новими програмами для її навчання. Спілкуюсь з такими ж молодими мамами. Це для мене новий «мамський світ». Абсолютно весь мій час, окрім робочого, зайнятий дитиною й присвячений їй та її розвитку.
— Чи легко бути працюючою мамою?
— Ні! Хоча труднощі є. Наприклад, складність у тому, що фактично виходить дві роботи. І важко сказати, яка важливіша чи складніша.
Основна робота у відділі — потрібно постійно бути на зв’язку, тримати руку на пульсі. Багато залежить від людського фактору, а у кожного постійно щось змінюється. Тим більше, що більшість заходів ми організовуємо спільно з навчальними закладами, громадськими організаціями, благодійними фондами, спираючись на людські, товариські відносини, адже жоден з них нам не підпорядкований. Ми співпрацюємо за рахунок домовленостей на зручних для всіх умовах. І кожний захід має багато дрібних нюансів та деталей, які потрібно детально обмірковувати та проговорювати, адже від них залежить результат в цілому.
Із донькою ми живемо вдвох. Так чи інакше, батько дитини зовсім з нами не контактує, і його допомога обмежується сумою, призначеною в суді. Тут також я маю координувати всі «хатні справи», графік дитини, її здоров’я та розвиток, якість проведеного нею часу. Намагаюсь, щоб Анна була активною й багато чого вміла та пробувала, багато займаюсь з нею розвиваючими іграми, завжди, попри погоду чи ще якісь моменти, ми обов’язково мінімум два рази виходимо на вулицю на прогулянку. Тому й виходить, що важко все це суміщати так, щоб ні про що не забути й встигнути все і скрізь.
— А чи є якісь складнощі на роботі з точки зору гендерних питань?
— Особисто я, як людина, не бачу кричущих питань, пов’язаних з гендерною нерівністю у нашому місті.
З юних років я постійно брала участь там, де хотіла; ніколи не виникало проблем, що мені чогось не можна, бо я жінка. Можливо, такі проблему у когось дійсно є, але я їх не бачу, бо не стикалась із цим. Не бачу їх і у своєму оточенні. У нашому відділі до недавнього часу працювали 3 чоловіки і 2 жінки. Взагалі, чоловіків у міській раді ще й менше, ніж жінок.
Ольга Качура
Я вважаю, що це питання, можливо, дещо вже і застаріле, не зовсім актуальне. Можливо, це питання було на часі років 10 тому. Сьогодні бачимо багато жінок у керівному складі Обласної Державної адміністрації, в районній раді, інших структурах. В громадському секторі однаково активні як жінки, так і чоловіки.
Хоча контролювати питання гендерної рівності, звісно, потрібно. Тримати руку на пульсі, як то кажуть. Так, складно бути працюючою мамою, але я не вважаю себе чимось обділеною, чи щоб мені колись заважало те, що я жінка. Хто дійсно хоче, той досягне всього, я так вважаю.
— Який твій ключовий навик?
Комунікабельність, говірливість. Мій не закриваючийся рот більше допомагав, ніж заважав. Завжди казала, що не вмію співати і танцювати, а вмію красиво говорити.
Саме завдяки цій своїй особливості (багато говорити), я потрапила до самоврядування, завдяки вмінню говорити «правильно» просувались мої ідеї і проекти, а з ними і я. Не маючи зв’язків та грошей, я усього досягала завдяки спілкуванню, власній комунікабельності, працьовитості.
А ще мені допомагає в житті те, що я ніколи не зупиняюсь. Наприклад, щось хочу зробити, а даним шляхом це не виходить, то я змінюю шлях, але напрямок залишаю.
Наше місто — ми всі разом!
— Що ти побажаєш містянам?
— Молоді раджу не мовчати, не стримувати думки та емоції, а відкрито їх висловлювати. Не тримати в собі якісь ініціативи і не думати що це неможливо. Краще спробувати і тобі не вдасться, ніж не спробувати взагалі. Ініціюйте, починайте, а ми, як влада, зі свого боку вас підтримаємо, допоможемо!
Городянам - не потрібно чекати, що хтось прийде і наведе лад у тебе на подвір’ї; потрібно починати з себе, не треба казати, що хтось робить щось погано, і самому при цьому нічого не робити. Тільки всі разом ми можемо розбудовувати наше місто!. Хтось фізично, хтось розумово.
Будьте активнішими! Звертайтесь до нашого відділу молоді і спорту, якщо питання стосуються його компетенції. Якщо вирішити проблему не в наших можливостях, то порадим, до кого звернутись. Є певний стереотип, що чого в ту міську раду йти, все одно «кудись пошлють». Категорично не згодна! Якщо ви звернетесь не в той відділ, вас не «пошлють», а проведуть у той, який зможе вам допомогти!
