Ті, хто народився в незалежній Україні, кардинально відрізняються від тих, кому довелося жити в часи радянщини. На відміну від своїх батьків, вони вчилися в україномовній школі, з дитинства знали, що таке комп’ютер, хоча б раз перетинали кордон, робили спроби вчитися або заробляти онлайн, були свідками двох революцій і не за чутками знають ціну війни на сході.
Яким було їхнє життя усі ці 30 років у Незалежній державі? Ким вони стали? Чи мають власне житло та як виховують своїх дітей? Які книжки читають і чи читають узагалі? Чи мають престижну роботу та якою хочуть бачити свою країну через 10 років?
Спеціально до Дня Незалежності України ми зібрали декілька історій мешканців нашого міста, які разом із державою святкують цьогоріч свій ювілей. Серед них: викладач та музикант Ігор Коломійченко, пожежний Ігор Яременко та поліціянтка Наталка Сохань.
Ігор Коломійченко
Працює викладачем у Класичному фаховому коледжі СумДУ, веде гурток вокально-інструментальної гри, забезпечує звуковий супровід багатьох міських заходів, має досвід роботи в концертній індустрії – працював у команді відомих вокалістів Наталії Бучинської, Андрія Князя, Ніколо Петраша.
Ігор Коломійченко
Моє дитинство було без Інтернету. Особливо яскравих спогадів цього періоду немає. Як і всі, збирав наклейки, які тоді вкладали в упаковку з жуйками. Обмінювався ними з друзями або вигравав у популярній грі «Камінь, ножиці, папір». У підлітковому віці отримав у подарунок від діда моторчик «Рига-13» –то була вершина щастя! Друзі в чергу ставали, щоб проїхатися на ньому.
Скільки пам’ятаю себе, завжди щось конструював, розбирав і збирав магнітофони, паяв, тому вибір професії був очевидний. Вивчився на електронщика і зараз викладаю за цією ж спеціальністю в рідному коледжі.
З роботою ніколи проблем не мав – почав працювати ще на останньому курсі свого навчання. Вибором професії задоволений, бо вона завжди буде популярною, і це те, що я люблю.
Якщо не лінитись в роботі і докладати зусиль до особистого розвитку, без копійки ніколи не залишишся. Мій дохід мене цілком влаштовує. Щоправда, більшу його частину я витрачаю на оновлення апаратури, з якою працюю. Але при цьому не відмовляю собі у необхідних чи бажаних речах.
Маю власну квартиру, автівку, періодично подорожую. Був у Чехії, Польщі, Угорщині, Австрії, на Закарпатті. До війни часто відпочивав у Криму – прикро, що так сталося, мені дуже не вистачає прогулянок цим півостровом!
На заробітки за кордон не їжджу. Своїми знаннями можу достойно заробляти і вдома.
На жаль, поки що не створив власну сім’ю – просто не зустрів ще ту, яка дивитиметься зі мною в одному напрямку. Але я працюю над цим. Впевнений, що серйозні стосунки обов’язково треба реєструвати офіційно, інакше що це за сім’я?
На роботі говорю українською, вдома і з друзями – здебільшого російською. Хоча все залежить від співрозмовника – якою мовою говорять зі мною, такою говорю й я. Проте переконаний, що, живучи в Україні, мову своєї держави повинен знати кожен.
А от музику слухаю українську, переважно рок. Серед улюблених: «О.Торвальд», «Хардкіс».
Люблю читати. Здебільшого це електронні книжки на тему режисури, техніки звуку, які допомагають моєму професійному вдосконаленню.
Стосовно якості освіти в сучасній Україні можу сказати одне: навчатися сьогодні стало легше. До послуг молоді не лише навчальні прогарами, а й можливість поглиблювати свої знання за допомогою різних онлайн-платформ. Не дуже охоче сучасна молодь обирає сьогодні провінційні освітні заклади, бо тут складніше потім знайти роботу. Всі прагнуть навчатися у великих містах, де є можливість підробляти та шукати собі роботу за обраною професією.
Через 10 років хочеться бачити Україну у складі НАТО. В цілому ж мені подобається курс нинішньої влади. Як водій відчуваю покращення в напрямку дорожнього будівництва. Не може не радувати й свобода слова в державі, євроінтеграція.
Серед особистих мрій – більше подорожувати та побувати в США.
Наталія Сохань
Інспекторка з комунікації Конотопського відділу поліції. Мріяла стати фармацевтом, але не дібравши балу під час вступу, опанувала іншу професію – хіміка-еколога. Проте й за цією професією не працювала, присвятивши себе роботі в поліції. Постійно розвиває в собі журналістські здібності, адже за родом діяльності їй доводиться комунікувати зі ЗМІ та висвітлювати роботу Національної поліції.
Наталія Сохань
З дитинства в Незалежній Україні пам’ятаю багато. У будь-яку пору року ми гуляли на вулиці, телефонів, комп’ютерів тоді не було, натомість був час для живого спілкування з ровесниками. Було весело! Грались у схованки, козаків-розбійників, стрілялки.
Пам’ятаю купони і перехід від них до гривні. Як батьки отримували зарплату в касах та по півдня-по дню стояли в черзі до банку. Як ту ж зарплату в якийсь період видавали на підприємствах товаром і люди змушені були шукати на нього покупця, щоб отримати живі гроші. Сім’я наша жила небагато – пам’ятаю, як мама плела речі на продаж, щоб збільшити дохід.
А ще були віялові відключення світла – по дві години вранці і ввечері. Був час поговорити, побути з сім’єю. Тоді й люди, мені здається, були більш відкритими – частіше ходили один до одного в гості, допомагали. Зараз цього не вистачає.
Пам’ятаю дві Революції в Україні і те, як телебачення необ’єктивно висвітлювало події, які відбувалися насправді.
В цілому для мене за 30 років Незалежності змінилося не так багато. Й досі не розумію, чому в аграрній країні такі високі ціни на продукти? Чому пенсіонери отримують мізерну пенсію, якої не вистачає навіть на життєво необхідні речі. Я, середньостатистична українка, не маю можливості придбати власне житло, і в свої 30 і досі проживаю з батьками. Виховуючи дитину одна, не можу подорожувати. За все життя була тільки в Кривому Розі і Криму. Не вистачає багато на що. Перш за все, зараз думаю про те, щоб зробити хоч якісь заощадження на навчання дитині..
За 30 років я навчилася любити себе і сприймати такою, яка є – подобається це комусь чи ні. Цьому навчаю й доньку. А ще прищеплюю їй віру у власні сили, у те, що вона завжди може розраховувати на підтримку рідних.
Ніколи не припиняю працювати над саморозвитком. Постійно вдосконалюю свою українську. Для цього багато читаю, дивлюся виключно україномовні фільми. Завжди віддаю перевагу паперовій книзі – це зовсім інше відчуття, коли ти тримаєш її в руках, відчуваєш запах друкарської фарби та слухаєш шелест перегорнутих сторінок. Серед улюблених авторів – Ден Браун і Стівен Кінг.
За родом діяльності доводиться багато фотографувати, тож багато читаю і в цьому напрямку, щоб робити достойні фото. І взагалі вважаю, що кожна людина повинна бути всебічно розвиненою.
Через 10 років хочеться бачити Україну самодостатньою державою. Щоб настав мир, а війну на сході визнали війною, а не АТО чи ООС. Щоб ми повернули собі Крим. Щоб у людей було більше приводів для радості і живого спілкування.
Особисто для себе мрію про мандрівки Україною. Хочеться побувати в тих її куточках, які до цього не були розрекламовані, але є не менш цікавими і живописними. Дуже хочу побувати в Карпатах.
Ігор Яременко
Начальник державного пожежно-рятувального поста в смт Дубов’язівка. Одружений, виховує доньку. Вважає, що шлюб має бути один і на все життя. Постійно працює над самовдосконаленням, як приклад – взявся самостійно підвищувати рівень своєї англійської та зробити ремонт власного житла.
Ігор Яременко
Моє дитинство пройшло в Черкасах. Мав багато друзів. Разом через усе місто бігали до Дніпра, щоб порибалити. Пішки, уявляєте? Навряд чи сьогоднішню дітвору можна таким зацікавити, а для нас це була чудова пригода.
Пам’ятаю, як у підлітковому віці батьки подарували мені комп’ютер. Я, звичайно, зрадів, але спочатку ходив біля нього, не знаючи, як користуватися, поки не викликали майстра і той не пояснив. Проте між комп’ютером і друзями завжди обирав живе спілкування і біг на вулицю, як тільки хтось мене туди кликав.
Професію обирав за принципом, щоб була завжди актуальною і патріотичною. Відтак закінчив Академію пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля в Черкасах і за розподілом потрапив до Конотопа. Тут живе моя бабуся, тож проблем із житлом не було. Сьогодні в її будинку я затіяв глобальний ремонт. Часу, правда, для цього завжди мало. Але мені хочеться на власних помилках і досягненнях опанувати техніку ремонту. Тим більше, я роблю це для себе, а значить з душею.
Більшість зароблених коштів витрачаю на оплату комунальних послуг та продукти. Маю автівку. Але в той же час доводиться обмежувати свою родину в комфортному відпочинку, більш якісних речах. За кордоном не був. Побував лише в Криму, Херсоні, Трускавці, на Закарпатті та Івано-Франківщині.
Із досягнень України – перехід на електронний документообіг, що значно спростило роботу державних установ і життя людей. Є чималі зрушення в будівництві доріг, які ми відчуваємо. Децентралізація влади – теж добре. Розподіл коштів місцевими бюджетами позитивно позначається, зокрема, й на роботі пожежної служби.
У майбутньому хочеться, щоб Україна повторила досвід прогресивних країн, які, маючи занедбану економіку, зуміли досягти високого розвитку. Взяти хоча б за приклад Польщу.
Крім того, було б непогано провести реформу судової системи, а також запровадити президентську форму правління. Адже великого толку від олігархів у Верховній раді ми не спостерігаємо. Також хотілось би, щоб аграрна держава, нарешті, була багатою.
У свої 30 років я мрію, щоб війна швидше закінчилася, а люди стали добрішими один до одного. Щоб моя родина ні в чому не була обмежена, а життя було стабільним.
