Світлана Олефіренко 20 років займається манікюром, дизайном нігтів та нарощуванням вій. Вона на власному бізнесі відчувала вплив криз 2000-х, 2014 року та карантину 2020. У такі періоди клієнтки намагаються економити на собі та відмовляються від послуг б'юті індустрії. Але як бути, якщо дарувати красу — це справа твого життя.
Першою в місті почала нарощувати нігті
Переїхала до Конотопа у 2000 році, коли саме була криза та дефіцитні товари. Потрібно було щось починати та створювати нове. Не хотілося бути від когось залежною, наприклад від чоловіка.
Саме в той час почав виникати нігтьовий сервіс. Завжди мала талант до малювання, тому пішла навчатися. Тоді була інша технологія. Якщо зараз процедура триває годину, то тоді це було чотири.
Одразу почала працювати, набиратися досвіду та рекламувала свої послуги в місті. Оскільки була першою у Конотопі, клієнтура «набилася» одразу. При чому, тогочасний манікюр могли дозволити собі не всі. Він коштував в середньому 130 гривень, коли середня зарплата була 200.
«Клієнти тікали до майстрів, які ближче»
У такому темпі я працювала п’ять років. Однак потім ця сфера почала набирати популярності й у місті почали з’являтися нові майстри. Клієнтки почали йти до тих, хто працює поруч з її домом. Так вигідніше.
Лишатися на місці та чекати, доки клієнти підуть, не можна було. У цей момент оформила приватне підприємство та почала розширятися. Додала послугу нарощення вій.
Є «лялькові» варіанти, натуральний ефект, «білячий хвіст», «амбре» та інші. Ця послуга має попит у жінок різного віку. Маю клієнтку 65 років. Вона завжди говорить: «Чому раніше таких технологій не було? Порівнюю себе у дзеркалі зараз та з фотографією у 30 років: та я ж красуня зараз!».
«Нігтям не потрібно відпочивати»
У 2014 році почалися військові дії та паніка: «за що жити?». Одразу зменшилася кількість клієнтів: більші податки, військові збори, зросли ціни на продукти, гривня впала.
Нових клієнтів не було. Ті, хто ходили по 10-15 років лишилися, а інші — почали шукати варіанти дешевші. Звісно, є нижчі ціни, однак в тих, хто не платить податки. До того ж, враховуючи ціну сертифікованих матеріалів, можна зробити висновок про якість манікюру за нижчу ціну. Деякі клієнтки почали економити й взагалі не робити нігті та вії.
Покриття гель-лаком — це захист нігтів від пошкодження. Скільки б не говорили, що нігті мають відпочивати, це не так. Лише у випадку, коли майстер робить помилку: залишає проміжки між шарами, куди можуть потрапити мікроорганізми, неправильно підпилює чи не дотримується дезінфекції. Або ж сама клієнтка невчасно робить корекцію чи намагається «спиляти» гель сама.
Сучасні якісні гелі дозволяють нігтям дихати. Коли ми закриваємо нігтеві пластину матеріалам, то зберігаємо їх від механічних пошкоджень.
Під час кризи кількість клієнтів зменшилася щонайменше на 30%. Звісно, це вдарило фінансово й по бізнесу. Здорожчали матеріали, а ціни підвищити не можна було. Заробляла лише на хліб. У цей момент почав допомагати син. Довелося звертатися до чоловіка за підтримкою.
Добре, що за багато років роботи в мене назбиралося чимало матеріалів, тому не потрібно було багато закуповувати. А на нових блискітках чи актуальних кольорах можна було зекономити.
Був момент, коли навіть хотіла йти на фронт. Завжди була затятою патріоткою, хоч і народилася в Литві. Батьківщина там, де ти живеш.
Через два-три роки трішки відновилася клієнтура. Мої клієнтки почали говорити: «раптом війна, а я не гарна». Так, це жарти, але навіть військові жінки часто у мене роблять нігті. Адже краса виражає наш внутрішній стан.
Напрацювала алергію на матеріали
Кілька років тому була моя особиста криза — погіршився стан здоров’я. За роки роботи я напрацювала собі алергію на матеріали. Вона накопичувальна. До того ж, амброзія, яка є сильним алергеном, росте просто на вулиці. Коли йшла до магазину, було враження, що вона повністю заповнює мої легені й не дозволяє дихати.
Це все в комплексі довело мене до анафілактичного шоку. Було враження, що я помираю. Тиск впав до 40. Лежала два тижні в лікарні. Чесно, це змусило мене задуматися над тим, щоб закриватися або переїжджати.
Через деякий час зрозуміла, що покинути професію, якій віддавалася 20 років, рівноцінно відмові від своєї дитини. Знайшла компроміси: почала менше працювати. До того було по шість клієнтів на день. Почала брати максимум два. Більше часу приділяла родині, відпочивала на природі, щоб відновитися.
Щоб матеріал не псувався, почала малювати картини
Невдовзі після цього прийшов карантин. Складно з чимось посперечатися чи спробувати якісь інші шляхи, коли держава забороняє працювати. Клієнти поставилися до цього з розумінням, хоч і телефонували для запису.
Було складно ці два місяці. До того ж чоловіку теж урізали зарплату. Мене виручили заморожені продукти та дача. Також держава допомогла сплатити податки.
Перший тиждень, коли дозволили працювати, клієнтки одразу побігли робити нігті. Роботи було багато. Після цього знову тиша. Довелося підключати інші способи реклами. Нам допомогли знижки та акції.
Мабуть, найбільшою проблемою під час карантину був момент відвикання. Клієнтки знімали вії, нігті та звикали до природного вигляду. Плюс економія. У сумі: «та можна й без нарощених вій».
У такі періоди ми стаємо ще сильнішими. Коли ти займаєшся своєю улюбленою справою, можна витримати будь-які труднощі. Коли чуєш від клієнтки «вау, як гарно», хочеться розвиватися та не покладати рук.
