Роки зневаги, дупа зебри та ковбої: п’ять днів із щоденника славнозвісного пам’ятника Коню

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 16.05.2019 10:30
  • 0
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Ти не ти, коли з тебе роблять зебру й намагаються відправити на Дикий Захід. Конотоп.City вирішив уявити, що б написав головний символ міста — пам’ятник Коню, якби вів щоденник. Так-так, мова йде про того самого Коня, що стоїть на вулиці Братів Лузанів.

17 вересня 2008 року

Ну привіт. Навіть не знаю, з чого почати. Вести щоденник вже не здається мені такою вдалою ідеєю. Це Тарас Шевченко з проспекту Миру мені порадив. Каже, допомагає адаптуватися.

Думаю, варто відрекомендуватись. Я — Кінь і мене урочисто представили широкому загалу 6 вересня 2008 року. Два тижні тому, коли відзначали День міста. Я скептично оглянув публіку, вона відповіла мені тим же. Є великі сумніви, що ми одне одному сподобались.

Ні я, ні присутні не зовсім зрозуміли, навіщо мене тут поставили. Ну, з Шевченком усе ясно. Він видатний письменник, його поважають, квіти приносять. Цікаво, а мені щось приносити будуть? Овес там чи букети з моркви. Я б не відмовився.

Так, стоп, про що це я? Ага, навіщо я тут. З розмов перехожих зрозумів, що моя поява пов’язана з назвою міста. Логічно звичайно, але інша частина підслуханих вважає, що «он називаєтся «Памятнік коню гетьмана Виговского». На гетьмана у ніх просто не хватіло дєнєг».

Отже, місцеві жителі теж не дуже в курсі. Сподіваюсь, що з часом все з’ясую. Сумнівне задоволення стояти без цілі. Я ж повинен щось уособлювати, чи не так?

3 січня 2009 року

Г'юстон, у нас проблема. Точніше, щоденнику, у мене проблеми. Останні декілька днів були просто жахливі. Якісь засранці вночі розмалювали мене під зебру. Ось так прямо залізли на постамент та почали наносити білі й чорні смуги. Шкода, що я не можу брикатися, як живий кінь. Летіли б вони в мене!

Насправді, це дуже принизливо. Розумію, що за ці місяці я так і не знайшов контакт з місцевими аборигенами. Бачте, не до смаку їм. Як сказав один дядько, «Хіба це кінь? Кляча! Виглядає худим і виснаженим». Та я вас благаю, я ж кінь, а не корова!

6 вересня 2013 року

І я знову тут! Юху, радий всіх бачити! Привіт, щоденнику! Як казав Термінатор, «I'll be back!». Нарешті після двох місяців ремонту мене повернули на місце. О, та ти ж нічого не знаєш. Зараз все розповім послідовно.

Діло було так. Стою на своєму місці, нікого не зачіпаю, дивлюсь на небо — зірки, місяць. Мої думки набрали ліричних обертів. Вітерець тріпоче мою гриву (насправді нічого він не тріпоче, кого я обманюю). Тут з-за рогу вирулює компанія. Одразу зрозумів, що повз точно не пройдуть, щось утнуть. За ці п'ять років надивився на таких: молоді, зухвалі, для них немає авторитетів.

«Після травми голови, отриманої в результаті хуліганських дій бажаючих осідлати коня, скульптуру нарешті повернули на місце», — ось так написали про мене місцеві ЗМІ.

Не потрібно пояснювати, що конкретно сталося? Так, ці ідіоти спробували забратися на мене верхи. Конотопські ковбої, щоб їм. Влаштували тут Дикий Захід із криками: «А дивись, як я можу!». Ну, що за люди!

Проте я не дарма постраждав. Як виявилось, за мною місцеві сумували. Тобто справді. Як з’ясувалось з розмов продавчинь стихійного ринку, я тепер символ міста. Багатьох дуже обурило, що зі мною так жорстоко обійшлися.

Хм. Можливо, ще не все втрачено і я буду світитися на екранах, фотографіях, і білбордах. Не тільки ж конотопській відьмі всю славу. Цьому місту потрібен новий герой.

22 лютого 2014 року

Здається, розійшлися. Що за скажений день? Стільки людей у центрі міста. Усі на емоціях. Такі розбурхані. Хто з гнівом в очах, хто з сумом, а хто просто здивований чи розгублений.

Не пам’ятаю, писав я раніше, що через дорогу від мене стоїть пам’ятник Володимиру Леніну? Емм… Тобто стояв. Вже лежить. По шматках на долівці. Зі словами «Слава Україні! Героям Слава!» його зв'язали мотузками й скинули.

Ленінопад. Так назвали ті, хто йшов повз. Кажуть, що по всій Україні таке діється. Одні стверджують, що вони «позбавили Конотоп символу тоталітаризму і відкривають шлях оновленої України». Інші, переважно старше покоління, дуже обурені. «Нєльзя так. В то время нам квартіри давалі бесплатно, образованіе бесплатное било».

Цікаво, що там поставлять замість Леніна?

15 березня 2019 року

Салют, щоденничку! Давно нічого не писав, зізнаюсь. Сказав би, що мені соромно, але це не так :)

До мене сьогодні знову приходили фотографуватись, уявляєш? Зрозуміло, що це вже давно не рідкість, але кожного разу відчуваю задоволення. Мені тепер важко уявити хоч одного конотопця, у кого не було б фото зі мною. І який невіглас сказав, що популярність обтяжує?

Тепер я — улюблене місце для розваг у малечі. Біля мене призначають зустрічі. Туристи в першу чергу йдуть на мене подивитись.

Відкрию невеликий секрет. Навіть Тарас Григорович заздрить. До мене ще звичайно молодята квіти не приносять, але, думаю, все попереду.

О, до речі, до мене дійшли плітки, що новенький також почав вести щоденник, не витримав. Так-так, розумію, що він тут з вересня 2015 року стоїть. Пам’ятник Казимиру Малевичу. Хлоп вже встиг переїхати з місця на місце. Це, звичайно, не порівняти з моїми пригодами. Але зараз локація у нього гарна, дозволяє оглянути значну частину центра міста. Коротше, я б почитав, що він там напише.

Хм… Чим же ще поділитися? Точно! На місці, де раніше Ленін стояв (я тобі розповідав, що з ним сталося — втратив голову чувак, буквально), збираються побудувати меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні. Уявляєш, як круто? А ще трамвайчики нові з’являться, і дороги мають нарешті відремонтувати.

Дивуєшся, звідки я все знаю? За час, що я тут стою, змінилось безліч речей, одне незмінне — стихійна торгівля у мене перед носом. Хто-хто, а ці жіночки знають абсолютно все.

О, знову фотографуватись йдуть, треба закінчувати писати. Зараз морду зроблю найсерйознішу, щоб на фото солідно виглядати. Hasta la vista, baby.

Фото на головній: Конотоп.City

Медіакіт сайту/ціни на рекламу
Коментарі:

Останні новини