Чим відрізняється конотопський байкер від тих, що показують у фільмах

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 05.03.2019 17:00
  • 0
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Байкер-бунтар, який заходить у бар, замовляє віскі, а потім дебоширить. Цей образ нав’язаний західними фільмами. Конотопські байкери дещо відрізняються. Розповім про них на прикладі Ярослава Костюхи — мотоцикліста з Дубов’язівки.

Йому 44 роки, з них 26 їздить на байках. Зараз у нього VIPER ZS150J, який називає «Жужиком». Коштує такий залізний кінь десь 1000-1200$.

Він частий гість мотопробігів, мотокросів у селі Попівка та у Ромнах. Сам не є членом жодної байкерської тусовки, але значну частину життя проводить на байку.

Ярослав Костюха З особистого архіву героя

«Найголовніше — мати ідеальні стосунки зі своїм «байком». Ти повинен розуміти, чого він хоче», — казав Валентино Россі, один з найкращих мотоциклістів. Для любителів мотоцикл — це щось інтимне.  Хтось сідає на нього і закохується з першого разу, а хтось — одразу розуміє, що це не його.

У Ярослава все почалося на хвилі дитячого захоплення. Йому було 8 років, а у батька був мопед. Їздити навчився дуже рано —  у 15 років вже здав на права. Проте просто так вулицями їздити ще не міг, бо треба було дочекатися повноліття.

Купував використані мотоцикли, «лікував», удосконалював. Іноді фактично з уламка робив повноцінну машину. Їздив, вивчав норов машини та свій настрій на ній.

Каже, що втомився рахувати, скільки байків-мотоциклів змінив за час своєї мотобіографії. Для нього було важливим знайти той байк, з яким не захочеться розлучатись.

«У мого друга був мотоцикл, все життя прагнув купити собі, але не мав на той час можливості. Багато разів брав у нього, щоб самому відчути цю швидкість, і тоді ще більше цим захворів. Проте, це дороге захоплення, якщо займатися не формально. Ти стаєш повністю зосереджений на цій ідеї. Перебуваєш у постійному пошуку», — каже Ярослав.

Вперше він купив собі мотоцикл років 11 тому. Каже, що був таким щасливим, як тоді, коли дізнався про народження доньки.

Донечка з захватом ставиться до мого хобі. Я твердо впевнений — це моя стихія

Життя конотопського байкера нічим не відрізняється від інших людей. Має родину, працює, але весь вільний час присвячує мотоциклу. Одяг переважно шкіряний: рукавиці, куртка або жилетка в літню пору. Каже, коли сідає на байк — відчуває себе вільним від усіх проблем.

 З особистого архіву героя

Найдовша відстань яку доводилось долати — приблизно 120 км, на фестиваль мотокросу. Це досить небезпечний вид транспорту. Одного разу його навіть збили інші мотоциклісти. Вони були у нетверезому стані, не дали дорогу. Обійшлося без тяжких наслідків.

Усім мрійникам, які хочуть стати байкерами, Ярослав радить перш за все заробити достатньо грошей, щоб придбати гарний байк. Головне — бажання. Навчитися їздити можна з ким завгодно, але потрібно отримати права. Байдуже, на чому ти їздиш. Людяність завжди та в усьому — ось що важливо, переконаний Ярослав. Саме тому навіть незнайомі між собою байкери часто вітаються один з одним на дорозі.

Фото на головній: unsplash.com

Медіакіт сайту/ціни на рекламу
Коментарі:

Останні новини