У потязі Луганськ – Київ

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 20.02.2019 13:00
  • 0
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

2014 рік. В черговий раз ми з чоловіком їхали на Майдан лютневого ранку через кілька днів після кривавого побоїща. Там охриплі від тривалих панахид священики відспівували загиблих героїв. Ми ж везли майданівцям вареники. За звичаєм нашого села на Полтавщині, вони мусили бути на поминальному столі.

Не встигли вскочити в свій 16 вагон потягу Луганськ — Київ, та привітні провідниці з ближчого дозволили залишитись у них — поїзд був напівпорожній. Потроху завели розмову. Від нас вперше почули, що Януковича вже нема в Україні. За добу в дорозі ніякої інформації не мали. Зате отримали суворий наказ: в Києві з вагона не виходити. А ще в Луганську, за їх словами, пасажирам рекомендували не їхати до Києва і навіть висаджували з потяга. Були щиро здивовані, що ми їдемо в Київ добровільно, власним коштом. «Скажіть там, на Майдані, щоб зняли керівників залізниці, які набивали вагони шахтарями, яких примусово везли в Київ підтримувати Януковича», — просили луганчанки. Говорили про безправність, залякування тих, хто намагався відмовитись. Зібрались в нашому купе і провідники з сусіднього вагону, пили чай, їли вареники, спілкувались. У Києві щиро попрощались, обнялись.

І ось в травні знову збираюсь до Києва. Зі східних областей надходять тривожні новини, запізнюються звідти потяги. Та їхати хочу теж луганським, надіючись зустріти своїх знайомих провідників. Іду вздовж вагонів. Не пощастило…

Зі мною в купе молода жінка з дівчинкою. Жвава, товариська Сонечка повідомила, що їй чотири рочки і їде до бабусі. Розказую їй віршик про зайчика, який захотів спатки. Сонечка весело повторює українською. Та раптом дівчинка замовкає, личко стає серйозним. Дістає ляльку, якою перед цим бавилася, і пошепки повідомляє: «Это кукла вампир. Она прокусывает шейку. Я напугаю куклой плохих бандитов, и они убегут в Россию». Я була вражена: на відміну від деяких політиків, які говорять про мітинги мирних жителів, маленька луганчанка добре знає, хто вони і звідки. Мама додала, що недавно Сонечка забороняла в садочку дітям спати вдень, бо поки вони спатимуть, їхніх батьків заберуть на війну і повбивають.

Спілкуючись з жінкою, зрозуміла, що Сонечка чіткіша в оцінці подій. Якась дивна мішанина з чуток, старих страшилок про ЄС, відсутність їх аналізу. Так, нові очільники влади ніби скуповують шахти, а ЄС розмістить в них радіаційні відходи. Бракувало правдивої інформації, а отруйним павутинням брехні, злості вміло обплутують свідомість людей. З болем говорила про низькі зарплати шахтарів (вона теж працює на шахті), безробіття, необхідність люстрації влади. Я ж, як могла, переконувала, що проблеми ці, накопичені роками, є і в інших регіонах, але їх не вирішить приєднання до Росії. Сперечались, погоджувались, заперечували… Звичайно, порушили і мовне питання. Зійшлись на тому, що українська мова не винна в усіх цих бідах. «А знаете, стих о зайчике я знала в детстве», — сказала моя співрозмовниця, ховаючи його в валізу.

РS. Рідне місто Сонечки нині окуповане. Цікаво, де вона зараз? Чи не забула віршик українською, який вона зі мною вивчила?

Фото на головній: Укрінформ

Медіакіт сайту/ціни на рекламу
Коментарі:

Останні новини