Неможливо танцювати швидше, ніж звучить музика, або експрес-знайомство, яке перетворилося на дружбу

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

12 серпня 2018. Анонсований мною англійській сніданок. Ранок приємний. Яйця пашот нікчемні. Настрій — «виблискувати на сонці», промені — аж у вічі. Ще більше тре було мружитися від яскравої усмішки нової відвідувачки клубу. Вона енергійно та дуже по-жіночному представилася: «Нателла!» Звісно, я ще кілька разів поспіль перекрутила то всьо на Наташа (я ще тоді, зрозуміла, люба, що ти не з тих, хто швидко ображається).

То був тільки початок. Слово по слову ми знаходимо безліч спільних тем. Філологи, чи як бач, зараз коректно «ФілолоГИНІ» (пошти шо «БаГИНІ», — ніколи не перестану скептично посміхатися з тої напускної гендерної рівності). Спільні інтереси, погляди, приводи посміятися також спільні. На прощання «Відчуття, що знаю тебе сто років!» та душевні відгуки на сторінці фб.

В майбутній крамниці подарунків ручної роботи може оселитися кава та відьомський Magic

З того часу я дізналася безліч фактів про те, як людина, яка просто ходить на роботу п'ять днів на тиждень, вміє творити руками чудеса; в неї оживають сюжети на тканині; вона дарує радість на свята у вигляді подарунків ручної роботи.

Я би бачила твій невеликий затишний магазин декору, де гостей пригощають кавою. А у вихідні там на доданок оселявся би відьомський Magic, начаклований твоїми чорними іронічними очима.

В світі, де ми вдвох з тортом, який пекла Нателла, немає горя та страждань, немає болі. Є тільки я і торт!

«Дівчина-канцелярія», так я кличу Нателлу, зважаючи на її посаду в місцевому «Храмі Науки» (гггг), дивувала мене не раз, АЛЕ, як то кажуть, «вішенкою на торті» став торт (вибачайте, рідненькі, за тавтологію). Вона запросила мене і мого синочка в гості, а назад ми поверталися з тортом, який вже спробували під час сніданку. 1 січня. Я і торт.

То був не просто солодкий шмат тіста з кремом, а витвір мистецтва. Вечір, зоряне небо, я і торт. Я чесно намагалася запросити друзів та рідних, пригостити їх тим десертом, але коли я знов вдихнула аромати кориці, ванілі і ще хз чого, я зрозуміла: в мене немає друзів, немає родичів, і, навіть «синочок, піди поспи».

В світі де ми вдвох з тортом, що його спекла Нателла, немає страждань та болі, немає страху та горя... є тільки ми вдвох з тим тортом і ніхто нам не потрібен! 2-го січня торт скінчився і я навіть змогла запросити до себе гостей, і навіть здатна була пити з ними чай. То був день «Привіт, друзі! Я знову з вами. Торт скінчився».

Неможливо обігнати автівку пішки; неможливо танцювати швидше, ніж грає музика, але точно можливо, знайшовши сотню спільних тем, стати гарними приятельками. Ну і торт, канєшн, то окреме питання.

#ПроЩоТутЖити Відповіддю завжди ставали люди. Якщо прикіпіла душею до близьких та друзів, то надто важко поїхати

#ПроЩоТутЖити (відповідь Нателли Чумак) — це питання щодо Конотопу виникало безліч разів. Відповіддю завжди ставали люди. Якщо прикіпіла душею до близьких та друзів, то надто важко зібрати валізи та поїхати назустріч пригодам та новим життям, і тоді маленьке місто стає твоєю легендою, твоїм домом та натхненням, тим місцем, де вечорами ти робиш іграшки, вишиваєш, а вночі читаєш «Майже вільна».

Коментарі:

Цікаві матеріали наших партнерів

Останні новини