Байкер-бунтар, який заходить у бар, замовляє віскі, а потім дебоширить. Цей образ нав’язаний західними фільмами. Конотопські байкери дещо відрізняються. Розповім про них на прикладі Ярослава Костюхи — мотоцикліста з Дубов’язівки.
Йому 44 роки, з них 26 їздить на байках. Зараз у нього VIPER ZS150J, який називає «Жужиком». Коштує такий залізний кінь десь 1000-1200$.
Він частий гість мотопробігів, мотокросів у селі Попівка та у Ромнах. Сам не є членом жодної байкерської тусовки, але значну частину життя проводить на байку.
Ярослав Костюха
«Найголовніше — мати ідеальні стосунки зі своїм «байком». Ти повинен розуміти, чого він хоче», — казав Валентино Россі, один з найкращих мотоциклістів. Для любителів мотоцикл — це щось інтимне. Хтось сідає на нього і закохується з першого разу, а хтось — одразу розуміє, що це не його.
У Ярослава все почалося на хвилі дитячого захоплення. Йому було 8 років, а у батька був мопед. Їздити навчився дуже рано — у 15 років вже здав на права. Проте просто так вулицями їздити ще не міг, бо треба було дочекатися повноліття.
Купував використані мотоцикли, «лікував», удосконалював. Іноді фактично з уламка робив повноцінну машину. Їздив, вивчав норов машини та свій настрій на ній.
Каже, що втомився рахувати, скільки байків-мотоциклів змінив за час своєї мотобіографії. Для нього було важливим знайти той байк, з яким не захочеться розлучатись.
«У мого друга був мотоцикл, все життя прагнув купити собі, але не мав на той час можливості. Багато разів брав у нього, щоб самому відчути цю швидкість, і тоді ще більше цим захворів. Проте, це дороге захоплення, якщо займатися не формально. Ти стаєш повністю зосереджений на цій ідеї. Перебуваєш у постійному пошуку», — каже Ярослав.
Вперше він купив собі мотоцикл років 11 тому. Каже, що був таким щасливим, як тоді, коли дізнався про народження доньки.
Життя конотопського байкера нічим не відрізняється від інших людей. Має родину, працює, але весь вільний час присвячує мотоциклу. Одяг переважно шкіряний: рукавиці, куртка або жилетка в літню пору. Каже, коли сідає на байк — відчуває себе вільним від усіх проблем.
Найдовша відстань яку доводилось долати — приблизно 120 км, на фестиваль мотокросу. Це досить небезпечний вид транспорту. Одного разу його навіть збили інші мотоциклісти. Вони були у нетверезому стані, не дали дорогу. Обійшлося без тяжких наслідків.
Усім мрійникам, які хочуть стати байкерами, Ярослав радить перш за все заробити достатньо грошей, щоб придбати гарний байк. Головне — бажання. Навчитися їздити можна з ким завгодно, але потрібно отримати права. Байдуже, на чому ти їздиш. Людяність завжди та в усьому — ось що важливо, переконаний Ярослав. Саме тому навіть незнайомі між собою байкери часто вітаються один з одним на дорозі.
Фото на головній: unsplash.com
