Сергій Пишун хоче вплинути на самоідентифікацію українців та створити культурну еліту. Він режисер, знімає короткометражні фільми, є автором проєктів «Сила слова» та «Переломний момент». Його ролики набирають до 700 тис переглядів. А ще він народився у Конотопі — і ось його історія.
Він народився та виріс у Конотопі, закінчив місцеву гімназію. Вчився у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова та Києво-Могилянській академії.
Про університети та тусовки «кіношників»
Після закінчення Конотопської гімназії, я вступив за співбесідою до Драгоманова. Щойно приїхав в Київ, як потрапив на перший Майдан. Я стояв з першого дня й до останнього: «Ющенко — так», «Ґринджоли», «Разом нас багато» і так далі.
До другого Майдану займався мистецтвом. Мене затягнуло в тусовку «кіношників» та творчих людей: показували вистави «На Друзки», «Жити», «Обережно, крихке» французького режисера Венсана Гійома в НЦТМ імені Леся Курбаса, пройшов курси від режисера Романа Рабиновича, вчився на курсі «Дах кідс» від театру «Дах», а по закінчення грали вистави на ГогольFest. Крім цього, грав у могилянському театрі «Пасіка» та показували виставу «Вертеп» режисера Олександра Приходько.
Навіть знімався в реаліті-шоу «Джентльменський відбір» від 1+1 та як головний герой у кліпі Івана Дорна.
Брав участь у зйомках у різних ролях: як продюсер, як актор чи як ідеолог. Мій перший проєкт — Image.life. Ми з друзями брали інтерв’ю в акторів, музикантів, художників, поетів, які в перспективі багато досягнуть та стануть відомими. Також знімали відео на різні фестивалі. Наприклад, на «Молодість» зняли короткометражку Juggernaut.
У мене було багато проєктів, постійно чимось займався. Було не до університетів. Коли навчався в Могилянці, то ходив як вільний слухач на філологічний факультет, курси філософії тощо. У мене не було часу ходити на свої пари.
Потім у нас побудували нову бібліотеку за фінансування української діаспори. Там було стільки крутих книжок, що я просидів там два роки. Загалом, за все життя прочитав точно понад 10 тисяч книг.
Про другий майдан та «Силу слова»
У Могилянці активно займався громадською роботою: був у могилянському братстві, в мене була партія «Соняхи». Дехто з моїх колег по студентському політичному життю зараз керує державою.
Студенти Могилянки збирались на плацу першого корпусу та рушали на майдан. Я був серед них. Саме ми тоді творили історію. Потім почали ходити чутки, що майдан — це «алкаші та бомжі». Тому я почав фоткати друзів та студентів та викладати їх в паблік «Обличчя майдану».
Коли Янукович втік, зробив проєкт «Українці — росіянам». Більш-менш відомі в Росії українці розповідали, що у нас насправді відбувається. Загалом, відзняв 50-100 людей.
Після анексії Криму, я почав працювати з кандидаткою в президенти Ольгою Богомолець як відеограф. На мою думку, це — унікальний політичний проєкт: вона з нуля посіла восьме місце серед кандидатів. Разом ми робили проєкт «Люди допомагають людям», де зняли 50 роликів про сім’ї загиблих в АТО. Потім на сайті ці сім’ї писали, що їм потрібно, і була можливість допомогти.
Сучасна війна — це комплексна війна. Причому, інформаційна війна у нас не ведеться. Лише шкода людей на передовій, які віддають своє життя за Україну.
Війна уже триває тисячу років. Триватиме ще тисячу. Перемога — не зараз, не вчора і не сьогодні. Можливо, навіть не в рамках нашого покоління. Україна переможе лише тоді, коли в країні буде своя культура та самоідентифікація.
Мій проєкт «Сила Слова» створений для поширення української культури. Саме у віршах йде мова про відродження нашої країни, сили духу, подолання складнощів, які заважають нам на цьому шляху.
Українську поезію, об’єктивно, мало хто читає. Я витратив три місяці та перечитав всіх українських поетів. Вибрав вірші, які відповідають сучасності та викликають емпатію та зняв 60 роликів в рамках проєкту «Сила слова» з тисячею людей.
Вірш «Лист до президентів» переглянули 700 тисяч людей. Його показали по телебаченню й наступного дня Порошенко зібрав нас всіх та три години виправдовувався.
Ще в «Силі слова» знімаю людей, нагороджених орденом «Народний Герой України»: військових, лікарів, волонтерів. На моїх відео є ті, хто вже загинули.
Наприклад, у цьому відео знялися боєць батальйону «Айдар» Руслан Корнутич, волонтер Віра Тимошенко, боєць батальйону «Донбас» Володимир Шумейко, боєць батальйону «Київ-2» Олександр Абаєв, герой України та начальник штабу танкового батальйону 93-ої бригади Євген Межевікін, волонтер Ричард Горда, офіцер 79-ої бригади та заступник начальника Департаменту патрульної служби України Євген Жуков, лікар Всеволод Стеблюк, волонтер та ініціатор місії по пошуку загиблих «Чорний тюльпан» Ярослав Жилкін.
Про проєкт «Переломний момент»
Мене цікавить психологічне та ментальне здоров'я, тому влітку 2018 року долучився до дитячого табору «Світ моєї мрії». Там психологи працюють з дітьми впродовж десяти днів в горах без телефонів та з купою цікавих тренінгів і психологічних ігор.
Повернувшись до Києва, надихнувся на створення нового проєкту під назвою «Переломний момент». Це — ролики з терапевтичним ефектом. Люди можуть піти до психолога та віддати за це кошти, а можуть просто подивитися ці відео.
Я прихильник теорії, що людині потрібно давати не рибку, а вудочку. Ми самі здатні зцілити себе. Люди, які діляться історіями, допомагають собі, а їх досвід допомагає іншим.
Ми звикли до того, що говоримо для себе. Ловимо момент, щоб інша людина набрала повітря, та говоримо щось своє. Оскільки ці відео у Facebook, у нас немає можливості перебити. Це — шанс, банально, хоч раз в житті виговоритися.
Я знімаю людей, які щасливі. Вони діляться досвідом, як вони до цього щастя дійшли. Хтось поборов онкологічне захворювання і це дало йому поштовх переосмислити все життя та зрозуміти, в чому полягає щастя.
Переломний момент — це поліграф на доброчесність. Я знімаю людей, які готові проаналізувати своє життя та показати приклад роботи над своїми помилками та навчити цього інших. Коли ми перестанемо соромитися своїх помилок, зможемо прогресувати та наздоженемо весь світ як ментально, так і матеріально. Далі планую робити цей проєкт у форматі TED X.
Наше суспільство бачить склянку напівпорожньою. Це — банальна жалість до себе. Вони дають хабарі, п’яні їздять за кермом і виправдовують себе: «Та всі ж так роблять, а той Ахметов взагалі краде». Люди знають свої права, але не знають обов’язки. Особливо це стосується людей старшого покоління, які досі дивляться телевізор.
Увага! Ненормативна лексика
Якщо буду йти в президенти України або мери Конотопа, першим пунктом моєї виборчої компанії буде — давати героя України молодим людям, які змусять десять пенсіонерів не прийти на вибори. Лише в такому випадку я вірю в перемогу здорового глузду над деструктивними емоціями.
Про Конотоп
Моя квартира у Конотопі знаходиться навпроти ФОКу, а вікна кімнати виходять прямісінько на стадіон. Там я проводив день і ніч — грав у футбол, взимку катав на ковзанах. Футбол мене витягнув по життю. Коли прийшов в ДЮСШ, то грав дуже погано. Мене за це «чмирили» і це дало мені великий поштовх для розвитку.
Я приїжджаю в Конотоп раз на три місяці чи пів року. Перше місце, яке відвідую, — це Сарнавщина. Просто гуляю там з собакою. Це — моє місце сили.
До речі, саме у Конотопі зняв свій перший фільм — «Камінь, ножиці, папір». Зйомки проводив у всіх садках міста.
Більше відео можна переглянути на YouTube каналі Сергія Пишуна та на його сторінці у Facebook.
