29 січня — День пам'яті полеглих у бою під Крутами. Бій українського загону із курсантів, студентів та гімназистів проти більшовицької армії на станції Крути затримав ворога на чотири дні, що дало можливість для укладання Брест-Литовського миру. Був свій вклад і конотопців у цих подіях.
У книзі «Конотопщина — рідний край» Зоя Шалівська, заступник голови Конотопського товариства «Просвіта», член НСЖУ, пише про конотопців у бою під Крутами. Ми виписали ключові, на наш погляд, моменти з цієї книги.
Про загін січових стрільців у Конотопі
— Від краєзнавця Івана Лисого я дізналась, що у Конотопі був створений загін січових стрільців, а загальними зборами селян приміського села Підлипне затверджений загін самооборони. Керівником його став Ялисей Трохимович Лисенко, студент комерційного інституту, а його заступником – Павло Андрійович Лисий, службовець Конотопського паровозоремонтного заводу. Саме вони були активними діячами підлипненської «Просвіти».
Павло Лисий, заступник голови «Просвіти» в 1917-1918 рр., був головою шкільної ради при сільській управі, ініціатор переведення навчання сільської школи на українську мову, один з організаторів хорового та театрального гуртків. До складу загону, який налічував 16 осіб, увійшли робітники залізниці, службовці. Озброєння й спорядження загін отримував від конотопських січових стрільців.
Про конотопські формування у подіях під Крутами
— 25 січня 1918 року ці формування перед наступом російських більшовицьких військ завчасно залишили Конотоп, бо сили були нерівні. Проте встигли демонтувати пошту-телеграф і евакуювати справний вагонопаровозний парк. Мали й імпровізований бронепоїзд із гарматою та кулеметом. Цей «бронепоїзд» залишив Конотоп, руйнуючи стрілки та лінію зв’язку. Після короткого бою за Бахмач січовики відступили до станції Крути, бо їм загрожували червоні частини з боку Батурина.
У бою під Крутами, маневруючи, «бронепоїзд» так дошкулив муравйовцям, що машиніста, кулеметника та артилериста Муравйов хвалився «посадіть на кол». Цим вправним кулеметником був січовик-конотопець Тимофій Денженко, бідняк, колишній підпасич вівчара.
Відомо, що з Конотопа був і артилерист цього «бронепоїзда». Щоб не потрапити в оточення, січовики підібрали поранених і за сигналом паровоза відступили до Києва. Відомо про участь в бою під Крутами трьох братів з цього ж села Юхименків – Петра, Павла та Василя, самодіяльних акторів у просвітянському театральному гуртку. Петро як зв'язківець і телеграфіст брав участь у наступних боях січовиків.
Що сталося після того, як більшовики зайняли Конотоп
— З родинами січовиків люто розправлялись бойовики «військово–революційної дружини», що чинила розбій і грабувала. Катували і Трохима Лисенка за те, що його син був керівником загону січових стрільців, українізував школу, організував «Просвіту». Член української соціал-демократичної партії Ворона І.Т. глузував: «Де твій бандит? Без штанів з Петлюрою втік?» На це батько гордо відповів: «Мій син не бандит, а сокіл. Сокіл з місця, а ворона на місце.» За таку сміливість його забили до смерті.
Лисого Павла Андрійовича застрелив зрадник-односелець, агент ЧК Каленченко Ігнат в с.Олександрівка Вапнярського району, після чого втік в с.Підлипне.
Трагічна доля і Тимофія Денженка. Він важко перехворів на тиф. З односельцем померлого Демченка (під цим прізвищем) поїхав на Черкащину. Закінчив робітфак, інститут у Дніпропетровську. Та був упізнаний підлипенцями. На затримання їздив односелець Денженка Архип Батюк, колишній активіст розбійницької дружини бойовиків. Підійшов до нього, коли той сидів у їдальні, і голосно привітався: «Здоров, Денженко». Той здригнувся. Так був заарештований і розстріляний хоробрий учасник бою під Крутами.
В бою під Крутами брали участь і три брати Юхименки з села Підлипного: Василь, Павло та Петро. Василь Васильович за соціальним станом – козак середнього достатку, освіта середня, службовець залізничної матеріальної контори. Активний просвітянин, учасник художньої самодіяльності член «Музично – драматичного гуртка».На загальних зборах села був обраний до складу загону самооборони села. Брав участь у бою під Крутами. Доля його невідома, як і його брата Петра, що під Крутами і в подальших боях січовиків виконував роль зв'язківця та телеграфіста. Павло Васильович – козак середнього достатку, освіта середня, службовець залізничної матеріальної контори, член української с-д партії, активний учасник художньої самодіяльності, член ради «Юнацького театрального гуртка». У виставах виконував різні ролі, частіше парубків та запорожців. На загальних зборах села був обраний до загону самооборони. Брав участь у бою під Крутами, одужував від тифу у Київській лаврі в одязі монаха. Подальша його доля невідома.
Лисий Степан Антонович — житель Підлипного, козак-середняк, освіта вища агрономічна, був членом партії українських есерів, просвітянин. Входив до складу «Музично – драматичного гуртка», цивільного та церковного хору при УАПЦ. Кобзарському мистецтву навчався в Рожка Т.Т. та Рожка С.Т. та Марути А.Г., мав приємний баритон. Сприяв утвердженню УАПЦ у селах району. Брав участь у бою під Бахмачем та Крутами. У 1937 році був репресований у Комсомольську-на-Амурі виконував роботу агронома в підсобному господарстві. Реабілітований у 1955р. Помер у Білгород-Дністровську.
На жаль, імен інших конотопців, які стали на захист молодої Української держави, ми не знаємо. Краєзнавець Іван Лисий казав, що люди і досі бояться називати імена своїх рідних, які брали участь у бою під Крутами. Тож, збираючись щорічно на политому кров’ю героїв крутянському полі, конотопці вшановують і своїх земляків, що мужньо боронили українську землю від московських більшовицьких орд.
