27 січня відзначають Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Під час Другої світової війни нацистська Німеччина разом зі своїми союзниками цілеспрямовано знищувала європейських євреїв і циганів. Загалом вбили близько шести мільйонів євреїв. Трагічні події відбувалися й у Конотопі — і ось історія однієї родини.
14 червня 1997 року у Конотопі відкрили пам'ятник розстріляним євреям — жертвам Катастрофи. Це 280 сімей — близько 1000 людей. Історію про одну з жертв розстрілів описав 2007 року Григорій Айзенштат, почесний громадянин Конотопа й перший голова єврейської громади міста. Редакція Конотоп.City вирішила передрукувати цю розповідь.
Один з шести мійльонів
Коли почалася війна, Ізраїлю, або, як його називали, Яші, було 28 років (можемо припустити, що у нього було подвійне ім'я — Ізраїль-Яндель). Він — друга дитина в сім'ї Менделя й Люби Хайсман, в якій було ще два брати й три сестри, працював разом зі своєю дружиною Варварою Федорівною Чепцовою в друкарні газети «Ударник заводу» Конотопського паровозо-вагоно-ремонтного заводу. До цього часу у них вже був маленький — рік і три місяці — син Володимир, рано навчився говорити, і на питання «Чи будуть бомбити?» Відповідав: «Будуть!» Молоді батьки чекали на другу дитину і були щасливі, як можуть бути щасливі закохані, які після двох років зустрічей створили сім'ю, мали роботу, мріяли про майбутнє...
Навіть через майже 70 років Варвара Федорівна, як рефрен, повторювала: «Були щасливі. Можна так і написати. Дуже щасливі. Не дали пожити».
Варя була молодшою від Яші на сім років і теж росла в багатодітній родині, — були ще один брат і дві сестри. Після закінчення семи класів вона пішла ученицею складача в друкарню, де вже працював друкарем Яша, це було в 1937 році. Колектив був невеликий — всього 6 осіб, і єврейський юнак відразу ж закохався в українську дівчину, почав залицятися, проводжав додому, хоча жили в протилежних кінцях міста, і це займало багато часу. Єдиним колективним культурним проведенням дозвілля були міські танці, куди вони часто ходили.
Яша-Ізраїль дуже подобався батькові Варвари, а Мендель Хайсман на той час уже помер. І ось через два роки зустрічей («Стільки ж і прожили разом, — говорила Варвара Федорівна і повторювала: — Клята війна!») Яша і Варя одружилися, і Чепцова стала Хайсман — інтернаціональна радянська (на той час) сім'я, яка почала жити з батьками Варі. Святкували разом і єврейські, і християнські свята. Мацу пекла енергійна мати Яші Люба, яка готувала її в Песах не тільки для своєї родини. Родичам Яші Варя теж сподобалася; свекруха просила говорити російською, а не на їдиш, як було заведено, щоб невістка розуміла, про що йде мова.
... Але почалася війна. Клята війна! Родичі Яші евакуювалися, а він продовжував працювати в друкарні й сподівався, як казала Варвара Федорівна, на диво. Хоча у свій час друкарня збиралася теж евакуюватися, — одним з тих, хто готував її до евакуації, був Яша, але коли працівники побачили, що прийшов з Бахмача розбитий під час бомбардування вагонний склад, вирішили залишитися.
9 вересня 1941 року все життя змінилося, все пішло по-іншому, місто було окуповане. Яша, щоб допомогти родині, почав шевцювати. А 3 листопада все скінчилося: коли Варі не було вдома, прийшов поліцай та забрав Яшу в поліцію. Спочатку він перебував у в'язниці, куди Варя кілька разів носила їжу, а, коли прийшла 7 листопада, почула від росіянина, що вночі їх (євреїв) розстріляли.
Розстрілювали всюди. І, як писав у нарисі «Україна без євреїв» Василь Гроссман, «... Це вбивство народу, вбивство будинку, сім'ї, книги, віри ... Це знищення народу, який століттями жив по сусідству з українським народом, разом з ним працював, ділив радість і горе на одній землі... В списки смерті були внесені всі євреї, яких німці зустріли в Україні, — всі до одного».
Коли Варя дізналася про загибель чоловіка, пішла, сама не знаючи куди. І хоча вона знала, що це був вже не перший розстріл у Конотопі, все одно була не готова до такого.
Пізно ввечері змогла повернутися додому, де її спробували втішити батько й мати. Потрібно було жити. Потрібно було, щоб жив син Володимир.
А 9 травня 1942 року народився другий син, Віктор, зареєстрований на прізвище Чепцов, тому що Варя «втратила» документи на те, що вона — Хайсман. У графі «батько» стояв прочерк. І тільки після війни через суд встановили батька Віктора.
Незабаром померла мати Варі, потім — батько. І молода жінка взяла на себе відповідальність за долю синів. Вона робила це заради пам'яті чоловіка.
Як казала Варвара Федорівна, вона підняла дітей самостійно на свої 400 радянських рублів, які вона отримувала на роботі в міській друкарні. Держава їй ні в чому не допомагала.
Минуло понад 70 років. Сини Варі та Яші самі стали дідусі. Бабуся Варя часто розповідала синам і онукам про їх батька та дідуся. Ізраїлю Хайсману не судилося порадіти чотирьом онукам і п'яти правнукам.
У мітингу, присвяченому відкриттю пам'ятника розстріляним євреям Конотопа, брав участь син Ізраїля Володимир Ізраїльович Хайсман.
***
Їх вбили лише за те, що вони народилися євреями. Нині у Конотопі є кілька меморіальних знаків. Вони встановлені на місцях масових розстрілів. До них приходять, щоб покласти квіти та камінці (за єврейською традицією), щоб таким чином вшанувати пам'ять закатованих жертв гітлерівського режиму.
