Студентське життя завжди сповнене якихось цікавих історій, кумедних ситуацій та вчинків «щоб було що згадати». Конотоп.City розпитав містян про курйозні випадки зі студентських років, які траплялися з ними.
Ольга Передера, перекладачка та копірайтерка
Навчалася в СумДПУ ім.А.С.Макаренка за спеціальністю «Лінгвістика» та в Інституті психології ім.Г.С.Костюка АПН України за спеціальністю «Практична психологія». Наразі працюю за професією.
Якось збиралася на всеукраїнську олімпіаду з психології. Готувалася і трохи хвилювалася. Напередодні олімпіади їду з подружкою в маршрутці, ділюся планами. Аж ось вона запитує: «І скільки дадуть часу на відповіді?» Я: «Годин п'ять. Ну, то нормально: годину-півтори зібратися з думками, решта — на письмові відповіді». А маршрутник слухав-слухав уважно, а тоді й каже: «Ну, у вас і розкидані ті думки, що аж півтори години збиратимете!» Посміялися разом.
Бажаю всім студентам «нерозкиданих» думок, чітких бажань та гумору за будь-яких ситуацій.
Андрій Кривулько, головний редактор Конотоп.City
Навчався у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за спеціальність «Політологія». За спеціальністю не працюю.
Десь на другому курсі нас змушували виписувати у зошит важливі, на наш погляд, цитати з першоджерел. Зазвичай, це були твори класиків політичної думки типу Вебера. У всієї групи «палало» — ми відверто не розуміли, нащо це робимо. Причому залік не ставили, якщо не здаєш зошит із нотатками. А писати потрібно було дуже багато — особисто здавав 96-листовий зошит повністю списаний. Мій одногрупник якось показує мені свій зошит, а там серед нудного тексту є рядки з нецензурною лексикою: «*** я це пишу, якщо це навіть ніхто читати не буде?». Посміялися.
Ми реально думали, що це ніхто не читатиме. Тим паче, що надпис був десь всередині зошиту. Залік йому все ж поставили, проте викладачка недвозначно натякнула, що бачила цей рядок. Вона віджартувалася, процитувавши цю фразу на пам’ять. Що, мовляв, друже, я не ніхто. У цей час в аудиторії сміялася лише вона. Ми ж були шоковані. Це ж скільки часу потрібно, щоб сидіти й вичитувати всі наші конспекти.
Антон Проценко, фахівець з комунікації організацій
Навчався в Конотопському індустріально-педагогічному технікумі (КІПТ) на майстра профнавчання. Зараз за фахом не працюю, адже і фах вже встиг змінити.
Були часи, коли я грав у технікумівському КВК, і трапилась така собі студентська історія. За сценарієм у нас мав бути імпровізований мітинг, де виносили плакати «Хімія — 2» і «Педагогіка — 5». Цифра — це оцінка. Але художник переплутав і написав «Педагогіка — 2». Ну написав так, тож нехай, йдемо виступати. Цю частину нашого виступу побачила викладач педагогіки. Ой, як це її обурило: «Ах ви ж такі-сякі! Я вам, значить, ставлю погані оцінки?! Тож давайте мені заліковки, зараз саме так і буде!» Звісно, ми такого не очікували, а й взагалі нічого поганого в цьому не вбачали. Тим більше, що контекст номеру був взагалі позитивний у відношенні до викладачів та навчання. Однак довелось достатньо довго заспокоювати та пояснювати чому це «Педагогіка — 2».
Відтоді пройшло багато часу, але досі намагаюсь менше мати спільних справ із людьми без почуття гумору.
Юлія Волошкова, практичний психолог
Навчалася в Академії праці та соціальних відносин Федерації професійних спілок України за спеціальністю «Соціальна робота». За спеціальністю не працюю.
Ми складали державний екзамен з досить серйозного предмета. Півночі готувалася, і ніщо не натякало на біду. Однак, саме перед його початком у мене раптово почалась гикавка.
Спочатку мені було весело. І мені, і моїм одногрупникам. Та коли наблизився час моєї відповіді, я спробувала зупинити її, випивши води. Ну, це ж завжди допомагає. Взяла пляшку сильногазованої мінеральної води, спробувала її якнайшвидше відкрити. Черговий «гик» і вода розбризкалась на аркуш з моєю відповіддю. Ще й відповідь сусідки постраждала.
Довелося йти відповідати без аркуша з текстом та з «гик-гик». На фоні вся група стримувала сміх, але не дуже виходило. Не сміялася лише дівчинка, якій я залила аркуш з папером. Викладач довго слухав мою красномовну відповідь. Зі сміхом поставив п'ятірку до заліковки та відпустив з миром.
Анна Юрченко, педагогиня-організаторка та редакторка Конотоп.City
Навчалася в Лебединському педагогічному коледжі ім. А.С.Макаренка за спеціальністю «Музичне мистецтво» та в СумДУ за спеціальністю «Менеджмент». Працюю за спеціальністю.
Я думаю, всім відомий такий горе-інструмент як кнопочний акордеон. В народі його ще називають баяном. Чотири роки під час навчання він калічив мою спину та ноги, але все ж таки я вивчила складні твори на державний екзамен.
Урочиста мить. Державний екзамен. Я гарно одягнена в піднесеному настрої, що нарешті мої страждання закінчаться. Збираюся йти до актової зали, де сидить поважне і серйозне журі. Баян стояв на стільці. Я намагаюся його підняти. А тоді я була маленька, 40 кілограмів, мабуть. Підіймаю баян і розумію, що щось пішло не так. Від ваги та неправильного положення тіла мене потягнуло вниз разом з інструментом.
Картина: я лежу на підлозі, зверху на баяні, а поруч валяється стільчик. Добре, що тоді не було популярним ліпити стріми в Instagram, і моє урочисте падіння залишилося непоміченим.
