Поговорили з громадською активісткою Конотопа Інною Панченко про проблеми міста, настрої людей, досягнення та промахи влади, а також реформи, які реально працюють у місті. Свого часу вона працювала у команді міського голови, а потім перейшла до нього в опозицію.
За освітою Інна Панченко — педагог, вчитель англійської мови та літератури. За фахом працювала 10 років. У 2015-2016 роках очолювала сектор міської ради з питань внутрішньої політики, була у команді міського голови Артема Семеніхіна. Три роки займається громадською діяльністю.
Живе з родиною у Конотопі. Має двох дітей: доньку та сина. Наразі виконує обов’язки помічника депутата обласної ради. Керує творчою майстернею «Bedryk’s House». Грає на сцені, в театральній студії «Купе #5». Очолює громадську організацію «Конотопський центр підтримки громадських ініціатив».
Брала участь у національному проекті «Нові Лідери» на ICTV. Хоче створити етнічний скансен на річці Єзуч та організувати фестиваль «Конотопської відьми» — «Явдоха-fest».
Про актуальні проблеми міста
— Проблем, на жаль, вистачає. Про них можна говорити багато. Я б виділила проблеми житлово-комунальної сфери. Це і зношеність каналізаційно-водопровідних мереж, і відсутність модернізації теплових систем, і проблема вивезення та утилізації сміття. Не розумію, чому цим проблемам не приділяють багато уваги медіа, громадськість та влада. Нині Конотоп знаходиться на межі екологічного лиха.
Ще є проблема, яку можна побачити на поверхні. У місті майже не розвивають інфраструктуру та логістику. Це дороги, парки, зони відпочинку, ландшафтні рішення, транспорт — майже все, що потрібно для комфортного життя.
— Що потрібно містянам для щастя?
— Нормально жити, працювати та відпочивати. Сюди ж можна віднести медицину, яка теж потребує суттєвих вкладень. Щасливою без здоров'я людина не буде.
З житлом не відчуваю проблем — вторинний ринок виручає, багато хто будується у приватному секторі. А ось з роботою — глобальна проблема.
— У чому саме проблема з роботою?
— Звідки беруться робочі місця? Це результат розвитку громади та залучених інвестицій.
А ось створення привабливого бізнес-клімату, розроблення концепції розвитку, пошук інвесторів — прерогатива місцевої влади. Це компетенції апарату чиновників на чолі з міським головою.
Успіх будь-якого керівника — не він сам, а його команда. Коли директор ретельно підбирає кадри, щоб були освіченими, компетентними, мали досвід та високі моральні якості, то можна очікувати на гарний результат роботи. У нашому випадку ситуація прямо протилежна. Хоча, у Конотопі, впевнена, є багато людей з величезним потенціалом. Ще не все втрачено.
Надмірна заполітизованість чинної виконавчої влади, стратегічна бездіяльність, відсутність чесної ефективної комунікації й співпраці з громадою та нищівна безперспективна кадрова політика міського голови — головна проблема міста.
Як налаштовані містяни до влади
— На мою думку, люди ставляться до місцевої влади в цілому негативно. Якщо говорити про міського голову, то рейтинг у нього не високий.
— Але ж минулих виборах у парламент міський голова у Конотопі набрав найбільше голосів. Чи не так?
— Так. На його користь зіграли декілька факторів. Перший — містяни голосували за «своїх», а конотопців балотувалося не дуже багато. Думаю, мало хто задумувався, що це саме «Семеніхін» — голосували по принципу «якби не за старого».
Друга причина — методи ведення передвиборчої агітації. Всі ми знаємо, що «робить телевізор». У міського голови було узурповане місцеве ТБ, яким він користувався «безлімітно», газета «Не мовчи» та вміле використання соцмереж. Також пам'ятаю історію з побиттям. Деякі виборці розцінили це саме так: «якщо б'ють, значить треба обирати».
Можу говорити про те, що підтримка у міського голови наразі як мінімум втричі нижча за ту, що була під час парламентських перегонів.
— Хто його електорат?
— Це переважно люди пенсійного віку, сфера торгівлі. Причому не приватні підприємці, а продавці, люди, які зранку до вечора сидять на ринку, або в торговому центрі за мінімальні копійки.
Вони чекають на чарівника, який прийде і змінить їхнє життя на краще. Люди, які не читають, не аналізують, не шукають інших джерел інформації. Вони сприймають міського голову за своєрідного Робін Гуда і все що б він не сказав — за чисту монету правди.
Звісно, його прихильники є і серед педагогів, і серед медиків, але їхня кількість мізерна.
— Звідки у вас ця інформація? Хтось проводив соціологічне дослідження?
— Це моя власна думка, яка ґрунтується на спілкуванні з людьми та спогляданням за перебігом сесій. Зрозуміти найкраще цю «картину» мені допоміг особистий збір голосів за проєкт для нашого міста у «Нових Лідерах». Коли презентувала свою ідею в усіх організаціях, заходила в усі відкриті двері, мені доводилось чути про всі «болі» людей.
Нехай пробачать мені пенсіонери та продавці, я говорю про загальне своє враження, яке ґрунтується на власному щоденному спілкуванні з людьми. Звісно, усіх «під одну гребінку» рівняти не можна.
А загалом, серед підприємців, освітян, лікарів, молоді думка про міського голову, його найближче оточення та результат їх роботи далеко не найкраща. Люди з нетерпінням та з надією чекають на зміну влади.
— Зміна влади — це перевибори? Чи вважаєте ви, що переможе інша людина?
— Чекають на зміну голови й частину депкорпусу. Чекають на професіоналів, освічених кадрів у чиновницькому апараті, який має сформувати новообраний очільник.
Інший кандидат однозначно переможе. Але, якщо політсили об'єднаються на користь однієї кандидатури.
Кандидатів на посаду голови має бути можливо п'ять, але аж ніяк не 25. Інакше зіграє проста арифметика. Якого населення у нас суттєва частина і хто в обов'язковому порядку в першу чергу йде на виборчі дільниці? Це пенсіонери.
На місцевих виборах кожен громадянин, кожен мешканець міста має серйозно і свідомо задуматись про свою особисту роль у подальшій долі Конотопу. Чим більше молоді прийде на виборчі дільниці, чим більша буде явка працездатного населення, так званої інтелігенції, тим більше шансів у міста на альтернативу.
— А що з депутатами?
— Думаю, що більшість з них має позитивний імідж на своїх округах. Це дає їм шанси переобратися на наступний термін. Знову ж таки, це не про всіх.
Особисто знаю людей, цілі вулиці, які, в тому числі, зверталися і до мене з наріканнями на байдужість та бездіяльність свого депутата. У такому випадку слід чекати на нові обличчя.
Місто дуже перспективне і чекає на розвиток. Всім хочеться тут жити комфортно і ніде не шукати кращої долі. А в результаті загального тривалого протистояння всередині влади міста ми втратили найдорогоцінніше — час. Відчуваю, що громада вже дуже зачекалася на зміни на краще.
Досягнення та промахи чинної влади
— Про досягнення чинної влади ми могли б поговорити років три-чотири тому. Принаймні усі умови для реалізації цих озвучених запланованих «досягнень» були у новообраної команди.
Нове обличчя — молодий, амбіційний мер, потужні фракції його політичної сили в міській та обласній радах. На початку — одностайна підтримка нового депутатського корпусу. Меру надали нечуваний кредит довіри — розширили повноваження та призначили на посади запропонованих ним заступників та секретаря міської ради. І до всього цього — депутат обласної ради, яка пов’язана з ним родинними зв’язками, була головою бюджетної комісії області. Це фактично серед усіх депутатів друга особа після голови обласної ради.
Додамо сюди численні обласні програми розвитку, державні субвенції, кошти ДФРР. Складається ідеальний пазл для ефективної управлінської діяльності та анонсованого розвитку міста.
Але, чомусь так склалося, що багато разів сказавши «гоп» влада так жодного разу і не «перескочила». Внутрішні чвари в самій команді міського голови, а також його надмірно тоталітарна манера управління швидко зробили з його намірів популістичну утопію.
— Чи можете навести приклад, що саме через озвучені вами проблеми не вдалося реалізувати у місті?
— В першу чергу — в повній мірі залучити кошти з обласного та державного бюджетів для реалізації проектів розвитку.
З легкістю можна було за кошти обласних програм кількома етапами почистити колись судноплавну річку Єзуч, облаштувати зону відпочинку для містян. За цими ж причинами не вдалося розпочати і анонсовану реконструкцію міських парків, стадіону «Юність», розпочати будівництво сучасного сміттєзвалища з сортувальними та переробними лініями.
Виконавчий апарат паралізований, їм нав'язали відчуття власної безправності та неспроможності без згоди на будь які ініціативи лише однієї «головної» особи. Це я знаю з власного досвіду та спостережень.
Керівник — це в першу чергу дипломат, який досягає своїх цілей на благо громади, а не власних політичних амбіцій, це Лідер, який веде за собою інших. Звісно, щось у місті робилося. Рівно стільки, наскільки дозволяв наш спільний з вами бюджет.
— Але ж ви вище сказали, що бюджет виріс у десять разів. Тобто робилося в десять разів більше? Чи як розуміти ці слова?
— Так, бюджетні надходження дійсно суттєво зросли. Разом з ними зросли і статті обов'язкових видатків, які тепер покладені на плечі органів місцевих самоврядувань. Основні з них — сфери ЖКГ, медицини та освіти. На їх функціонування йде левова частка місцевого бюджету.
Решта — розвиток. Тепер нам не потрібно проходити «сім кіл бюрократичного пекла»,аби попросити грошей у держави на ремонт реанімаційного відділення ЦРЛ, який нещодавно зробили, на ремонт доріг, освітлення тощо. Захотіли-спланували-зробили.
Цьогоріч, наприклад, додамо суму залучених народним депутатом коштів з ДФРР на розвиток міста, а це приблизно 50 мільйонів гривень. Невимовно прикро, але частина цих коштів, зокрема передбачена на реконструкцію парків, буде повернута назад до державного бюджету через невчасне освоєння. З найбільш значимого — за рахунок цих надходжень вдалося оновити рухомий склад трамвайного парку та зробити дороги, наприклад, частину вулиці Клубної.
З року в рік кошти міста акумулюються на депозитах, або переходять на наступний рік, через те, що місто не може все освоїти. Це нонсенс. Багато хто з очільників громад про це мріє у фантастичних снах, якщо не брати до уваги ганебні причини.
З іншого боку, це дуже добре. Адже якби не було децентралізації, все б довелося в кінці року повернути назад у державу, у більшості випадків безповоротно.
Тобто, гроші просто витрачалися на поточні потреби для забезпечення функціонування міста як живого організму. Хоча й тут не обійшлося без прогалин. Згадаймо і штучний транспортний колапс, і зупинку травмовайного управління, і маніпуляції з теплом, — все це були виключно сплановані політичні технології, покликані відвернути увагу від бездіяльності та перекинути відповідальність на інших, для збільшення політичних бонусів.
— Чому ви вважаєте, що ці проблеми створили штучно?
— Це очевидно. Згадаймо популістичний «піший» похід мера до президента. Тоді він на камеру говорив, що якщо держава не виділить, здається, 3 млн гривень на реконструкцію обладнання «Теплогаранту», то Конотоп перетвориться в Алчевськ — у місті не запуститься опалювальний сезон. У Києві його не почули. Потім він в Сумській ОДА на це вимагав грошей, але вже мільйон, а не три. Тоді до Конотопа направили перевірку з області із державними експертами. Як виявилось, на незначний ремонт потрібно було приблизно 100 тис грн.
Було відео, на якому колишній очільник «Теплогаранту» говорить, що підприємство впорається власними силами і він не гадки не має, звідки міський голова взяв вигадану проблему. Далі мер різко перестав про це говорити, а опалювальний сезон стартував вчасно.
Пригадайте, коли трамваї у нас не курсували. Це афера. Новопризначений директор «Конотопського трамвайного управління» — вже восьмий на той час за період каденції міського голови, яких він замінював одноосібно — поширював інформацію, що технічно неможливо продовжувати роботу. Тоді міський голова особисто перешкоджав, щоб трамваї виходили на лінії. Причому, він не давав незалежним експертам оглянути підприємство для підтвердження або спростування інформації.
У «КТУ» тоді знайшлися працівники, які розвіяли всі ті міфи. Так, проблем у підприємства вистачало, але не настільки, щоб зупиняти трамваї. Зібралась громада й розблокувала роботу трамвайного управління. І все працює й до нині.
— Ви казали, що були й успіхи. Розкажіть про них.
— Так, були і вдалі періоди господарської діяльності.
На початку каденції міський голова багато приділяв уваги чистоті у місті. Замінили старе освітлення вулиць, встановили нове у найвіддаленіших районах. Хоча, і в цьому процесі залишилось питань більше, ніж відповідей. Ремонтувалися вулиці, хоч і частинами.
Але я не можу назвати це «досягненням». Бо це обов’язок найнятого нами на роботу господарника. А досягнення — це дещо більше, те, що виходить за звичні рамки. Це стратегія та далекоглядність, розвиток та перспективність, те, що залишиться надовго після тебе, що покликане примножувати, а не лише витрачати.
Не забуваймо і про численні кримінальні справи про корупцію, особливо у сфері ЖКГ, зовсім не прозорі тендери на «Prozorro».
— Численні — це скільки? Назвіть хоча б три.
— Кримінальних справ, пов’язаних з міських головою не менше трьох десятків.
Серед них — славнозвісна афера з вулицею Тургенєва, недоасфальтуванням до місця дислокації 58-ї бригади заради провулку до рідного дому. У проектній дозвільній документації кожна буква, кожна кома має своє значення, і вулиця з конкретною протяжністю — це вулиця, а провулок, про який не згадано в документації — це провулок.
Також хочу пригадати трамвайний переїзд по вул.Червоної Калини, перевищення службових повноважень, зловживання владою — призначення премій та вимога з третіх осіб коштів, організація замаху на життя депутата — основний підозрюваний, спланований зрив сесій міської ради — завезення тітушок, дизертирство з місця несення служби, викрадення волонтерського авто тощо.
Не менше і відкритих кримінальних справ, де головними фігурантами є колишні заступники міського голови, керівники відділів та управлінь. Але, знаючи про «властність» та авторитаризм очільника міста, маю підстави вважати, що жоден підпис без його відома чи прямої вказівки не міг бути поставлений.
Все це не викликає довіри та особисто для мене нівелює всі «досягнення». У відсотковому співвідношенні бюджетів, за результатами роботи Конотопський район досягнув набагато більшого, а Тростянець взагалі «підкорив космос».
— Чого саме досягнув Конотопський район, чого не зробили у місті?
— В першу чергу, район, завдяки злагодженій роботі усіх гілок влади, зміг залучити у рази більше коштів з державного бюджету, використав безліч можливостей обласних програм. Як помічник депутата облради, я знаю, про що кажу.
Як результат — поремонтовані майже всі дороги між селами, дороги регіонального значення. Нечуване зростання переживає колись занедбаний Аграрний ліцей. Будується льодова арена. Чи є в області ще такі приклади?
Багато зробили культурних проектів, відкрили музеїв. Освіта в районі, особливо в частині матеріально-технічного оснащення, зазнала суттєвого піднесення. Почищені та відновлені уже майже занедбані водойми у багатьох селах.
— Міський голова звинувачує депутатів, що вони не ходять на сесії. Кворуму дійсно немає. Чому?
— Щодо депутатського корпусу нинішнього скликання. Можу сказати, що там є і освічені люди, які прийшли дійсно на ентузіазмі творити зміни, і далекі від цієї діяльності люди, які в принципі і не поспішали навчатися. Є й ті, хто прийшов забезпечити стабільну успішність свого бізнесу чи інших особистих інтересів.
Кожного депутата знаю особисто, з кожним мала нагоду спілкуватися. Не можу звинуватити їх у бездієвості. В принципі, життєво необхідні рішення приймаються одноголосно, якщо сам процес відповідає нормам Закону.
Але у громади може скластися враження бездієвості з трьох причин. Перша, у обранців немає єдності, часто на практиці робота перетворюється на інсценуацію байки «Лебідь, Щука і Рак».
Друга — це повна залежність деяких від партійних вказівок та інтересів. Мені часто доводилося чути: «Інна, підтримую це рішення, але партійне керівництво забороняє нам голосувати. У нас домовленості...» .
І третя — це постійні маніпуляції навколо повноважень, обов’язків та штучне нівелювання статусу депутата місцевих рад з боку міського голови.
— Наведіть приклади маніпуляцій.
Головна маніпуляція міського голови щодо депутатів — це використання на власну користь необізнаності переважної більшості громадян у тонкощах законодавства. Особливо законів України «Про місцеве самоврядування» та «Про статус депутатів місцевих рад».
З його вуст часто можна почути «депутати не мають права», «вони повинні...».
Говорячи про обов’язкове звітування депутатів перед виборцями, він називає лише окремі прізвища, але ніколи не згадує «свободівців» і забуває про власне комунікативне, підкріплене фактами звітування, якого ніколи не було.
Говорячи про процес відвідування депутатами будь-якого комунального закладу, він говорить «не мають права». Але в межах здійснення своїх повноважень, згідно того ж закону, депутати подекуди наділені більшими правами, ніж він сам як очільник. Натомість по факту — не мають доступу навіть до документів, які мають бути публічними.
Часто з вуст пана голови звучить, м’яко кажучи, неправда, яку він же і сам вигадує, але декламує як «з перевірених, надійних джерел», «небайдужі люди сказали» тощо.
Державні реформи, які справді діють в місті
— Безсумнівно, реформа децентралізації є найуспішнішою серед них. Наша громада отримала розширені права та змогла акумулювати у себе всі зібрані кошти у вигляді податків. До цього вони відправлялися у Київ і частково поверталися, часто за несправедливим перерозподілом.
Децентралізація розрахована на успішних менеджерів на місцях, на конкурентну боротьбу. Тому так надважливо зараз і створення інвестиційного клімату, і привабливих умов для бізнесу, і збільшення робочих місць, і прозоре та справедливе оподаткування вже існуючих суб’єктів на території ради.
Але знову ж таки, ключовою фігурою тут є голова громади, який має постійно думати над перспективним розвитком. Поки ми відносно непогано живемо, бо у нас є гроші в місцевому бюджеті, за рахунок власних зборів. Але це шлях в нікуди. Ми стоїмо на місці. Є багато успішних практик, як в області, так і в Україні. Потрібно навчатися і запозичувати досвід, а не з короною на голові щодня розповідати про «покращення».
— А як щодо медичної реформи?
— Ми ще не побачили її кінцевий результат. Знову ж таки, через втрачений час та внутрішньополітичне протистояння не змогли вчасно залучити кошти з державного бюджету та вчасно запустити всі етапи. В теорії все добре, на практиці Конотопу медицина отримує дуже мало підтримки та уваги з боку чиновницького апарату міської ради. Грунтовно цими питаннями ніхто не займається, не лобіює інтереси міста вище. Навіть відділ скоротили.
— Що ще?
— Мені подобається освітня реформа. Поки ми можемо спостерігати лише за успішною реформацією НУШ у початкових класах. Але вчителі вже отримали більше свободи, свободи вибору власних методик викладання та можливості для професійного зростання. Та освіта Конотопу завжди була на високому рейтинговому місці в області.
