“Я став би корінням”: друг загиблого військовослужбовця Артема Довгополого здійснив його мрію життя і видав його поетичну збірку

Конотоп.City

07 січня 22:14

Перше українське поетичне видавництво POE:TRY project днями оголосило про продаж збірки “Я став би корінням” військовослужбовця Артема Довгополого, який загинув 4 серпня 2022 року у місті Бахмуті Донецької області.

“Десь рік тому у мій дірект звернувся військовослужбовець Артем Занора із проханням підтримати творчість свого загиблого друга. Просив зачитати якийсь із його віршів та поділитись у сторіз зі своєю аудиторією. Я прочитала той вордівський файл і зрозуміла, що ця поезія викликає у мене мурашки. Дуже важко було усвідомлювати, що людини, яка писала ті сильні рядки, уже немає. Оскільки у мене є власне поетичне видавництво, відчула, що хочу видати цілу збірку. З того ж дня ми почали працювати над книгою”, – ділиться засновниця видавництва, поетка і музикантка Віталія Грицак.

Артем — родом із Конотопа. За фахом — залізничник. Мав досвід служби в ЗСУ за контрактом, був добровольцем, старшим сержантом. Був лауреатом численних літературних конкурсів. Його вірші публікувалися в колективних збірках, проте власної, про яку мріяв все життя, так і не встиг видати. Воїна та поета поховали на Загребельському кладовищі в Конотопі, неподалік від батьківського дому.

“Якби не уламок російської міни, то неабиякий потенціал Артема (не тільки творчий) знайшов би своє втілення. Він точно знав, що загине на цій війні, неодноразово говорив про це, але не відступив від своїх цінностей і віддав найдорожче, залишивши лише цю добірочку віршів… Нехай читач сприймає цю книжку як останній монолог Артема Довгополого. Уявляйте, як він, тримаючи руки в кишенях, самотньо стоїть на ледь освітленій сцені, дивиться кудись неосяжно далеко й напам’ять читає свої вірші”, — звертається до читачів книги друг автора, також військовослужбовець та поет, Артем Занора.

Автор писав романтично, легко, а разом із тим — по-філософськи глибоко

“Від безпосередніх емоцій до філософічності, від прозорості до складних метафор. Неспокій, сумнів, тривога за долю та місце особистості, біль, гострота сприйняття крихкої хаотичності світу, висока людяність — у цьому критерій справжності поезії… Вірші Артема відповідали цим високим критеріям”, — розповідає про його творчість Ірина Козлова, член Національної спілки письменників України, керівник конотопської літературної студії «Джерела», учасником якого був і Артем.

До поетичної збірки, окрім віршів Артема, також увійшли спогади про нього від друзів, знайомих, колег, есе та літературно-критичні статті. Зокрема знайомі літературознавці, письменники, колеги діляться, що багато віршів Артема зараз читаються так, наче автор передбачав власну долю («Повернуся на землю коником, бо колись був неспинним вершником…»).

“Він завжди був дорослішим за свої роки, наче розумів набагато більше.

Ми не бачилися багато років. Побачимося вже там. Римуватимемо, згадуватимемо й говоритимемо про все на світі”, — згадує його знайома Валерія Москаленко.

Місія команди видавництва POE:TRY Project та упорядника книги Артема Занори — щоб творчість Артема Довгополого стала корінням у серцях читачів на довгі роки. Зокрема у своїх соціальних мережах вони запустили так званий “онлайн-ланцюжок пам’яті” та просять читачів книги зачитувати на своїх сторінках по одному віршеві автора. Бо коли росія забирає голос талановитих українців, то замість них говорити вже мають живі. В пам’ять про них.

Замовити книгу можна на сайті видавництва за посиланням: poetryproject.com.ua.

Почитати кілька віршів із книги “Я став би корінням”

Коли генерали з поглядом в небо
Думають про тріумфальну арку,
Коли п’яниці в безцінну чарку
Зливають весь біль і всю свою скруту,
Коли олігархи червону руту
Збирають зі смутку п’яниць і зброї,
Про світло пишуть Сабом і Рітчі,
А я вдивляюсь в твоє обличчя,
Моє весняне видіння раю.
Я серед квітів твоїх збираю
Срібні роси фіалкових ранків,
Вливаючи в море сонетів і танків.
Моя прекрасна, я біля тебе.

***

Місяць стемнів, як стигла слива,
Вітер закрив ворота в спокій,
Кленове обличчя тріпає. Знаєш,
Напевно, сьогодні буде злива.

Раніше літав, та вдарила куля —
Земля. Будую незламні стіни,
Фортецю велику, де будуть жити
Руїни того, що рахує зозуля.

Вони не впадуть — бездоганний полон,
Та вежі фортеці високо в небі,
Я вже не боюся фатальної кулі,
Боюся казок про новий Вавилон.

Уже для «не треба» немає часу,
Вітер закрив ворота в спокій,
Кленове обличчя тріпає. Знаєш,
Уже сутеніє на схилах Парнасу.