Інна Пащенко балотувалась у народні депутати по мажоритарному округу №160. Її висунула політична партія «Об’єднання «Самопоміч». В інтерв’ю Конотоп.Сity вона розповіла, чим на її думку керувалися люди при виборі мажоритарника, чому не переміг місцевий кандидат, що могло вплинути на результати та багато іншого.
Нагадаємо, що депутатом від 160-го округу обрали самовисуванця Ігоря Молотка. За нього проголосували 35,15% виборців, тобто 22 834 осіб. Інна Пащенко з результатом у 2,69% посіла п'яте місце.
— Наш округ став одним із тих, де не обрали мажоритарника від «Слуги Народу», хоча підтримка партії домінуюча. Що стало головною причиною?
— Їх декілька. Перша — кандидатка від «Зе-команди» була відверто «слабкою». Вона не місцева, без досвіду роботи, без історії хоча б студента-активіста. На мій погляд, це поганий приклад для молоді, коли першим робочим місцем молодої людини стає найвища державна посада. Причому для цього вона не докладає власних зусиль.
Друга — у кандидатів були нерівні можливості для агітації. Щоб уникнути «змагання гаманців» чи використання адмінресурсу, потрібно надавати усім однаковий час для ефірів, однакову площу у спеціально відведених місцях для банерної реклами та агітаційних наметів. На жаль, конотопські та шосткинські медіа не влаштували серед кандидатів дебатів, що стало б для людей показовим і доречним.
Третя — люди ведуться на відвертий піар та підкуп. Чинний нардеп-мажоритарник Ігор Молоток максимально використовував адмінресурс, приписував собі всі досягнення влади на місцях та навіть щорічні заходи, які зазвичай проводилися й без нього. Йому активно допомагала місцева влада в особі виконуючої обов’язки міського голови Тетяни Сизон, очільника медичної галузі Василя Згонника та керівника освітянської галузі Ольги Беспалої. Остання фактично очолила його виборчий штаб.
Четверта — на окрузі було декілька технічних кандидатів, які зіграли на користь Молотка. Співробітник підприємства «Слуга народу» Аврамчук відтягнув майже 5% голосів у кандидатки від партії «Слуга народу». Балотувався блогер Бондаренко, який відверто працював проти Семеніхіна. Іванов та Обуховська за себе не агітували й просто розпорошували голоси.
— Чим керувалися люди, коли обирали народного депутата?
— На жаль, для більшості наших людей не властивий серйозний підхід до обрання свого представництва у владі. Вони не переймаються збором інформації про кандидатів та її аналізом. А потім скаржаться, що погано живуть, і вважають винними кого завгодно, тільки не себе.
Нам не вистачає згуртованості та свідомого ставлення до свого життя. Потрібно цікавитися не тільки своїм особистим життям, а й тим, що твориться в місті. Політика нас оточує всюди. І від якості тих людей, яких обираємо у владу, залежить комфорт та мікроклімат у місті.
— Чому не переміг місцевий кандидат? У когось були шанси?
— Місцевих кандидатів було двоє — я та Артем Семеніхін. Результати виборів свідчать про те, що величезні шанси були у Семеніхіна. У Конотопі він переміг. Думаю, що він і сам не очікував такої підтримки від конотопців, адже в місті майже не було його агітації.
Гадаю, йому надзвичайно допомогла історія з побиттям, яке правоохоронці кваліфікували як замах на життя. Розголос був на всю країну, а люди у нас схильні до співчуття.
— Чого не вистачало для перемоги вам? Які висновки зробили для себе?
— Мені явно не вистачало фінансового ресурсу. Якби він у мене був, то я б виграла ці вибори. Буду й далі спілкуватися з людьми, допомагати їм чим можу та об’єднувати довкола спільних проблем. Збільшуватиму команду однодумців. Може колись вдасться переконати земляків, що варта їхньої довіри.
— А скільки коштів вам було потрібно для перемоги? Де шукали? На що б витратили?
— Кошти потрібні, щоб найняти людей до виборчого штабу та довірених осіб, юриста та бухгалтера, агітаторів на намети та на роздачу газет, щоб замовити рекламу на радіо та на телебаченні, щоб замовити газети, агітки та борди, на пальне та звукове спорядження.
Я б хотіла весь час присвячувати тільки зустрічам з людьми та безпосередній агітації. Але мусила займатися членами дільниць, спостерігачами, виборчим фондом. Запаси коштів давно вичерпались, бо чотири роки утримую партійний офіс, щоденно консультую та приймаю там людей. Плюс до цього — депутатська робота та волонтерство. Все це — на безоплатній основі.
Зверталась до заможних людей за підтримкою, але відмовили. Вони і на себе не беруть відповідальність за організацію нормальних умов життя у місті та в країні, і тим, хто на це наважується, не допомагають.
— Чого виборці тепер чекають від переможця? Чи будуть вони його контролювати та вимагати виконання функцій депутата?
— Думаю, що виборці переможця добре знають, і навряд чи чекають від нього подвигів. Дехто сподівається, що чим ближче він буде до обраного, тим більша ймовірність, що частинка його благ та багатства перепаде і йому.
Щоб контролювати чи відкликати нардепа поки що не має законних механізмів.
— Які сильні сторони має Ігор Молоток, які слабкі, що робив тут 5 років?
— Пристосуванець. Спочатку був членом Партії регіонів. У 2014 році це було не вигідно, тому балотувався як самовисуванець. У парламенті входив до депутатської групи «Воля народу». Під час президентських виборів активно співпрацював з партією «Солідарність» і очолював обласний виборчий штаб Порошенка. До парламенту у 2019 році знову балотувався як самовисуванець, але в агітації використовував кольори та слогани «команди Зе!». Скрізь бачили агітки, борди та газети в зелених кольорах зі словами «Молоток — справжній слуга народу!».
Він колись мені казав: «Мені ваш Конотоп потрібен раз на п’ять років, і я знаю, як його взяти». Це його яскраво характеризує.
Статки Ігоря Молотка, як засвідчує декларація, значно зросли. І кількість бізнесів — теж. Він брав участь у виборі підрядників під час освоєння коштів з Державного фонду соціально-економічного розвитку регіонів. Мета цього фонду — проєкти, які дають значний економічний поштовх для розвитку регіону. Але на наш округ депутат спрямовував їх переважно на ремонти клубів та будівництво доріг другого й третього порядку, де не ходить транзитний чи громадський транспорт. І що з цього дало поштовх розвитку економіки регіону?
— Чому такі високі відсотки підтримки у партії Медведчука? Чим вона цікава для місцевих виборців?
— Післямайданівські події показали, що у Конотопі проукраїнські патріотичні настрої переважали. Більшість людей кинулась у волонтерство, пересварилось з родичами в Росії.
Але чим важче людям стає жити та чим більше їх поглинає зневіра, тим більше вони ностальгують за Радянським Союзом та мирними часами «застою». Згадують переважно про хороше з тих часів. Але не згадують важкі уроки історії про те, що нас чекає під протекторатом Росії. Забувають про Голодомор, Батуринську трагедію, ГУЛАГ та багато іншого.
Сподіваюсь, що на місцевих виборах відсотки партії Медведчука будуть дещо меншими, ніж на парламентських. Люди більше звертатимуть увагу на якісний склад команд, що висуватимуться кандидатами у депутати від місцевих партійних осередків.
— Наскільки активно працюють у нас політичні партії? Чи є місцеві осередки? Від них залежав результат цих виборів на окрузі? На що реально могли впливати?
— Наразі важко назвати всі проєвропейські партії, бо є новостворені та новообрані партії, які ще не мають своєї історії, а тому не зрозуміло які будуть їхні дії й куди вони нас вестимуть.
Щодо місцевих осередків, партійний осередок «Об'єднання «Самопоміч» — єдиний у місті має постійних працівників та щоденно приймає громадян. Говорю про це без зайвої скромності, бо і я особисто, і члени моєї команди щодня працюємо у ньому.
Офіси решти партійних осередків політичних партій, зокрема «Народна партія», «Воля народу», «Рідне місто», «Радикальна партія Ляшка», ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», «Європейська Солідарність» та «Громадянська позиція», активно розгортають свою роботу тільки під час виборів. У міській раді працюють тільки ті партійці, які пройшли у раду.
— Близькість округу до кордону з РФ якось вплинула на результат? Можете пояснити?
— Так, наша близькість до кордону з РФ впливає на результати виборів. Багато людей зберігають тісні родинні зв’язки з росіянами. Місцеві підприємства були налагоджені на співпрацю з РФ, а тепер вони або не працюють, або зареєстровані в Росії та працюють неефективно.
Нам логістично вигідніше вести бізнес з Росією, але російський ринок для нас через війну закритий. Ми втратили робочі місця, а натомість нічого не створили. Результати парламентських виборів яскраво демонструють, що чим далі від кордону з РФ, тим менша підтримка у партії Медведчука.
— Низький рівень підтримки й в політсили колишнього президента Петра Порошенка. Чого їм не вистачило для перемоги?
— Системних змін за часів президентства Порошенка не відбулося. Він продовжив практику попередників з лобіювання інтересів олігархів. Корупція так і залишилась головною проблемою нашої держави. Порошенко запізно побачив загрозу з боку Зеленського та недооцінив ображених опонентів.
— Якби вибори у Верховну Раду були рік тому, результати були б інакші?
— Так. Тоді ще не було явно видно на політичній арені нових гравців. Та й позиції Порошенка були сильнішими.
— На парламентських виборах явка була меншою, ніж на президентських. Чому люди не йшли на вибори?
— Явка менша з декількох причин. Головна — період літніх відпусток. А ще збільшується кількість людей, які не вірять у те, що їхній голос на щось впливає. Кількість «пофігістів», на жаль, теж зростає.
— Якби явка була вищою, результат міг бути інакшим?
— Багато людей влітку їдуть відпочивати, велика частина місцевих перебуває на заробітках. Всі вони не могли голосувати за відкріпними талонами за своїх депутатів-мажоритарників. Також не могли голосувати за них і переселенці, які вже п’ять років живуть поруч з нами, а права обирати так і не отримали.
Гадаю, якби хоча б у всіх них була можливість обрати депутата, то кількість моїх прихильників та прихильників «Зе-команди» була б значно більшою.
