Соцмережі поширюють сумну звістку – 28 жовтня пішов з життя Анатолій Єфремов. Для багатьох конотопців не варто пояснювати, хто він такий. Достатньо сказати: не стало Семеновича…
Конотопський чаклун
Саме так нашого земляка назвала відома далеко за межами України (до речі, уродженка Львова) спортивна журналістка Олена Войцехівська. Вона писала: «У середні віки його, безсумнівно, спробували спалити на вогнищі. За чаклунство. Інакше ніж пояснити, що для всіх без винятку хлопчаків з того самого моменту, як вони вперше переступали поріг його спортивної зали, переставали існувати різні авторитети, включаючи батьків: «Семенович сказав…».
Автор цих рядків принагідно запитав Анатолія Семеновича, як він ставиться до цього твердження. У відповідь Тренер посміхнувся: «Ну, звичайно ж, ніякого чаклунства немає й близько. Просто треба любити справу, якою займаєшся».
А.С.Єфремов
Погоджуватися з Войцехівською чи Єфремовим – кожний обиратиме для себе. Але, погодьтеся, лише перелік вихованців Анатолія Семеновича, з урахуванням того, що тренував їх він не в столичній спортшколі, а в стотисячному Конотопі, навіює думку про надзвичайні сили. Анатолій Семенович Єфремов – перший тренер олімпійського чемпіона 1988 року і триразового чемпіона світу Михайла Маміашвілі. Крім нього, чемпіон світу Сергій Цвир, володар Кубка Європейських Чемпіонів, майстер спорту міжнародного класу В’ячеслав Бельмас, призер чемпіонату Європи, майстер спорту міжнародного класу Віктор Маміашвілі, майстри спорту міжнародного класу Олег Блохін, Андрій Копаєв, Олег Сизон – всі вони почали свій шлях до спортивних вершин у нашому місті, під керівництвом А.С.Єфремова.
Не зовсім звичайне тренування
…Погожий літній ранок. На північно-східній околиці Конотопа, як говорять старожили, “на болотах”, незвичайне пожвавлення. На велосипедах і скутерах, а іноді й пішки сюди дісталися десятків зо два юнаків та підлітків. Їх об’єднує спортивна статура та поведінка – жодного зайвого кілограма ваги, жодного звичного для багатьох підлітків слова, жодної цигарки на весь цей досить великий колектив.
Тут розташований своєрідний літній майданчик відділення греко-римської боротьби конотопської дитячо-юнацької спортивної школи.
Хлопці зібралися на чергове заняття. У той час, коли їх однолітки відпочивають, вони продовжують тренуватися. Найголовніше, що одразу кидається у очі – атмосфера занять. Тут панує доброзичливість. Будь-який науковець, якому б заманулося досліджувати психологію підліткового колективу, знайшов би безліч цікавих фактів.
Головне – тут не почуєш грубощів чи приниженя, зате не бракує жартів, тут поважають досвід старшого і намагаються допомогти удосконалитись молодшому. Якщо уважно подивитись на все, що тут відбувається, то стане зрозумілим, як у невеликому за кількістю населення Конотопі виросло стільки відомих борців.
Серед тих, кого автор цих рядків побачив того ранку – троє чемпіонів України у різних вікових категоріях, а призові місця на обласних змаганнях здобував чи не кожен. Проте приходять сюди й новачки. Чого вартий приклад хлопця, який щоранку їздить з села Козацьке за 20 кілометрів, щоб потренуватися у цьому колективі.
Цей своєрідний майданчик – винахід А.С.Єфремова. Ось як він говорить про це: “Триває літо, спортзал ДЮСШ ремонтується. Щоб не дихати фарбою і продовжувати тренування, я знайшов на болоті ось цей майданчик. Зробив дев’ять кіл на зразок борцівського килима. Там досить м’яка поверхня – поклади торфу, тому хлопці не зазнають травм, не отримують синців. Тренуємося тут ми вже понад чверть віку. Через цей майданчик пройшли практично всі мої вихованці.
Наші тренери, — продовжує А.С.Єфремов, — це не прості люди. Це тренери, які виховують хлопчаків у правильному напрямку: щоб роботи не боялися, щоб захищали честь нашої молодої держави, щоб поважали старших – не тільки тренера, щоб вдома допомагали, щоб усюди поступалися місцем старшим – в автобусі, трамваї. Якщо людина вихована, то вона завжди буде це робити.
На змаганнях часто можна почути, що хлопці з Конотопа правильно виховані. У їх кімнатах столи завжди чисті, сміття немає, підлога підметена. Так у нас заведено. Керівники закладів, де живуть під час змагань наші вихованці, завжди дякують нам, мені та моїм молодшим колегам, за те, що після нас не доводиться годинами прибирати у приміщенні, як це часом буває після від’їзду спортсменів. Я вважаю, що це не менш важливо, ніж спортивний результат.
Всі батьки хочуть, щоб дитина була сильна, тренована. Проте й вибір життєвого шляху має значення. Ми регулярно направляємо своїх вихованців у школу вищої спортивної майстерності, у спортивні інтернати, де хлопці не тільки вдосконалюють спортивну майстерність, а й отримують освіту. З дитинства виховуємо міцність, силу, бажання вигравати”.
Життєвий шлях не був простим
Анатолій Семенович Єфремов народився в Конотопі 20 серпня 1939 року. У його батьків було семеро дітей. Батько загинув на фронті. Мати зробила все, щоб кожна дитина знайшла свою стежку в житті. Після школи Анатолій пішов працювати на завод “Червоний металіст”. До лав Радянської Армії пішов уже спортсменом-розрядником.
Після демобілізації повернувся до Конотопа, продовжував заняття боротьбою, посів третє місце на першості СРСР серед сільської молоді, за що отримав звання майстра спорту.
У 36 років його спіткала тяжка хвороба мозку. Після операції довелося заново вчитися всьому. Сім років був інвалідом. Після одужання закінчив технікум, працював на арматурному заводі, а потім перейшов до ПТУ-4 (сьогодні – Конотопське ВПУ). Єфремову запропонували вести секції вільної та класичної (тепер її називають греко-римською) боротьби, проте він відмовився.
Аргументував це тим, що добре знає тільки класичну й вирішив зосередитись на ній. Набрав 30-40 хлопчаків не тільки з училища, а й з міських шкіл і почав тренування. Пропрацював десять років у ПТУ, а потім тодішній директор ДЮСШ Олег Демидко запросив його працювати до школи.
“Тренерська робота — це мистецтво, — наголошує А.С.Єфремов. — Його не здобудеш, як диплом про вищу освіту. Потрібне певне мислення, щоб такі маленькі дітлахи тебе розуміли, відчували тебе. І якщо це є, то це велике щастя. Це надихає, змушує працювати ще краще.
Тренера оцінюють за результатами його вихованців. І тут аргументи на користь Єфремова вагомі. Але дитяча особистість орієнтується не тільки на медалі. Для дітлахів значно вагоміші загальнолюдські якості.
“Де б я не працював, — говорить Анатолій Семенович, — ніколи ні з ким не сварився. Ніколи не намагався поживитися за рахунок коштів, виділених дітям, як це іноді буває у деяких колег. Не мав конфліктів з перевіряючим. Мене жодного разу ніхто не бачив у нетверезому стані. Завжди відчував відразу до алкоголю та до людей, які не знають міри у вживанні спиртного.
У вільний час люблю рибалити. Це захоплення поділяють деякі мої учні та їх батьки. Іноді ми рибалимо разом з ними”.
Значна частина викладеного вище матеріалу написана ще до 70-річного ювілею Тренера. З того часу минуло майже півтора десятиліття, та редагувати написане не захотілось. Хоча можна було б багато чого написати – і про міжнародний турнір з греко-римської боротьби на призи А.С.Єфремова, і про його вихованців Віктора Гайдука та Олександра Бондаря, які продовжили в Конотопі розвивати борцівську школу, і…
Царство небесне Вам, Семеновичу…
