У 2023 році побачили світ два фундаментальні дослідження із серії «Спадок Гетьманщини». Перше з них — «Ревізії Конотопської сотні 30-40-х рр XVIIIст» — було презентоване у березні, друге — «Місто Конотоп у матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765 – 1769р.р. Козацька старшина та духовенство» — восени цього року.
Упорядником обох книг є чернігівський історик-генеалог Олександр Тригуб. А ідейним натхненником та меценатом – почесний член благодійного фонду «Спадок Гетьманщини», конотопець Євген Сур. Реалізовано цей проєкт завдяки великій та грунтовній роботі цілої команди, а саме Батуринського Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», Центрального державного історичного архіву України та видавництва «КЛІО».
«Ревізії Конотопської сотні 30-40-х рр XVIIIст» — зміст та цінність
Це перша книга з історії дослідження населення Конотопщини доби козаччини. В ній висвітлені відомості про економічний та соціальний статус населення Конотопської сотні Ніжинського полку 1732, 1736, 1737, 1738, 1745, 1747 років, демографічні дані та інфраструктура Конотопа та населених пунктів району. Ревізії дають уявлення про кількість культових споруд на території громади тих часів, шкіл та лікарень.
Аналізуючи зміст Ревізій журналістка та краєзнавиця Зоя Шалівська відзначає такі моменти: «..попри тяжкі часи для краю козаки дбали про освіту для своїх дітей. У кожному селі була школа, у Попівці дві, загалом у полку налічувалось 15 шкіл. Шпиталів при церквах у Конотопі всього було сім».
З матеріалів Ревізій видно, що передовсім населення тих років займалось хліборобством та розведенням худоби, вправно володіло ремеслами. У Ревізіях 1745 року чітко проглядаються види діяльності членів Конотопської сотні: шевство, ковальство, теслярство, кушнірство, кравецька справа.
«Із Ревізій різних років, виразно видно зубожіння та обезземелення населення краю, — коментує Зоя Шалівська, — як наслідок політики московських окупантів на ослаблення гетьманської України настільки, щоб вона ніколи не могла й мріяти про якийсь сепаратизм після гетьмана Івана Мазепи. У ревізіях видно зростання кількості «весма убогих» та «нищетних». У Конотопській сотні в 1736 році «нищетних» родин козаків було 308, а 1738 році їх стало вже 863, зростала і кількість людей в походах. Розорення козаків можна спостерігати на прикладі родини Петра Шрамка, який у 1732 р. був «можногрунтовий», у 1737 р. став «малогрунтовим», — «наймит у команді Селецького», а в 1745 р. опинився серед «нищетних».
Для тих, хто цікавиться історією свого роду чи краю в цілому – дане видання надзвичайно цінне. За іменним покажчиком у ньому можна знайти відомості про своїх предків, які жили на території Конотопщини в першій половині XVIII століття, прослідкувати їхній соціальний статус, наявність господарства та майна.
До речі, за Ревізіями також можна вивчати історію українських прізвищ та імен доби козаччини. Багато з них були досить кумедними або колоритними: Опанасиха Баклайка, Вовдя Іваниха Кусачая.
Унікальність другої книги із серії «Спадок Гетьманщини»
«Місто Конотоп у матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765 – 1769р.р. Козацька старшина та духовенство». Дане видання містить близько 500 документів, пов’язаних з Конотопом, в яких ідеться про майновий і соціальний статус козацької старшини та духовенства, економічний стан земель та родинні зв’язки населення. Хронологічно документи охоплюють період від 1760 до 1769 року.
За генеалогічною інформацією можна віднайти у виданні інформацію про своїх предків, які жили в середині ХVІІІ ст на території Конотопщини, про те, чим займалися, яким майном володіли тощо.
Дана книга є продовженням Ревізій. І унікальність її в тому, що вона містить величезну кількість документів з історії сотенного центру козацької України. На сьогодні подібних видань ще немає.
Зміст книги «Місто Конотоп у матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765 – 1769р.р. Козацька старшина та духовенство» докладно прокоментував її упорядник Олександр Тригуб.
«Видання містить інформацію про представників урядової та неурядової старшини, конотопське духовенство, володіння гетьмана Кирила Розумовського в м. Конотоп, селах Гути та Старе. Гетьманські універсали, купчі, дарчі записи, які відображають не лише процес набуття тих чи інших володінь у власність, а й проливають світло на невідомі сторінки взаємовідносин між представниками різних верств населення в м. Конотоп доби козацтва.
Як свідчать документи, представники конотопського духовенства були високоосвіченими. 90% з них здобували освіту в одному з кращих навчальних закладів східної Європи того часу – Києво-Могилянській академії, а повернувшись до Конотопа перетворювали місцеві церкви в своєрідні осередки поширення культури та освіти.
Загалом Конотоп того часу являв собою доволі вдале поєднання діяльності представників козацької старшини, які займалися меценатською діяльністю, будуючи храми, а також просвітницької діяльності місцевого духовенства, адже майже при кожній церкві існували школи, в яких навчалися діти з родин козаків, духовенства.
Неоціненний матеріал щодо мікротопоніміки Конотопщини доби козацтва. Він дасть можливість вивчити цю інформацію та повернути історичні назви топонімам, які були перейменовані в ХІХ-ХХст».
Книга про матеріали Генерального опису Лівобережної України може бути цікавою широкому колу читачів, але передовсім історикам, краєзнавцям, науковцям. За словами Олександра Тригуба, вона сприятиме підвищенню дослідницького інтересу до проблем українського козацтва, питань ідентичності української нації і формуванню культури та практики сімейних історичних досліджень.
Обидва видання вже презентували в декількох закладах м. Конотоп та інших містах України. Їх примірники отримали бібліотеки міста та краєзнавчого музею, заклади культури та освіти Конотопщини, зацікавлені дослідники з різних куточків України.
Ревізії та Матеріали Генерального опису – то не лише облікова статистика з реєстрів XVIIIст, а ще й багатовікові прізвища з нашого минулого, які ми, конотопці, й досі носимо не тільки в паспорті, а й у своєму серці.
