Цьогоріч День писемності та мови вперше відзначається 27 жовтня. Це пов’язане з переходом українців на новий церковний календар, за яким дати деяких свят переносяться на 13 днів вперед. День писемності і мови – не є церковним святом, чому ж перенесли дату його відзначення?
Справа в тім, що традиційно це свято відзначалося у день вшанування Нестора Літописця, а початок української писемності пов'язаний саме з його працями. Преподобний Нестор був літописцем та служив при Києво-Печерській лаврі. Його твір «Повість минулих літ» став зразком першого твору, написаного писемною українською мовою. А от зразком літературної української мови є поема «Енеїда», написана Іваном Котляревським.
̕Державною мовою українську оголосили 26 жовтня 1989-го. А вже у 1996 році цей статус був офіційно закарбований у Конституції України. З 1997 року День писемності та мови указом Президента був встановлений 9 листопада. А в 2023-му – перенесений на 27 жовтня.
Як відзначають День писемності та мови в Україні
Традиційно в цей день українців запрошують долучитися до написання загальнонаціонального радіодиктанту. Його текст надиктовують в ефірі радіо та телебачення о 9 годині ранку. Усі охочі мають можливість перевірити рівень своєї грамотності особисто для себе або сфотографувати та відправити свою роботу на перевірку. Тих, хто виконає роботу з написання диктанту бездоганно і без помилок, організатори нагороджують заохочувальними призами.
Українська мова віками зазнавала утисків, але сьогодні зазвучала на весь світ
Протягом століть українська мова піддавалася забороні з боку інших держав, які бралися панувати на нашій землі. Від того так багато у нашій мові слів іншомовного походження та різних діалектів, пов’язаних з територіальною близькістю до сусідніх держав. Найбільшого впливу українська мова зазнала з боку росії. Відтак чимало громадян України звикли говорити мовою агресора. З початком повномасштабного збройного вторгнення переважна більшість українців, усвідомивши значення мови, перейшли на свою рідну, соловʼїну. Не всім це далося легко, але зважений крок до змін у своїй свідомості вже зроблений. Перейшли на українську чимало й мешканців Конотопа. Один з таких – підприємець Олег Янчук.
«Ми всі перейдемо на українську – поступово, а от дітей треба вчити вже зараз»
З самого дитинства Олег говорив російською. Напевно, тому, що найближче оточення було переважно російськомовним. З початком повномасштабного вторгнення все змінилося – захотілося розмовляти українською. Знайомі спершу задавали запитання: «Що сталося?», рідні ж одразу підтримали його рішення. Згодом усі звикли і наразі сприймають це абсолютно нормально.
Олег Янчук
«Я обрав для себе українську абсолютно свідомо, без якогось примусу, — розповідає Олег. — Перейти було не складно. Вирішив, що для мене це важливо, бо це ідентифікує мене як громадянина своєї держави. Звичайно, моє мовлення ще не досконале, в розмові іноді проскакує суржик, але я стараюся. Є люди, з якими періодично доводиться говорити російською, по роботі, наприклад.
Але я працюю й над цим. Моя думка така: перейти на рідну мову потрібно всім, але поступово, «м’яко», щоб не виникало супротиву через примус, внутрішнього конфлікту.
Багато військових спілкуються російською або суржиком, бо вони росли в такому середовищі. Кожен має сам вирішувати для себе. Звісно краще українською… Знаю людей, які пробують, але не можуть. Виходить такий собі азіров, а от дітей потрібно виховувати вже так, щоб спілкувались українською».
Для бажаючих удосконалити своє мовлення в Конотопі створили розмовний клуб
Свою роботу він розпочав у грудні 2022 року і продовжує діяти на базі КЗ «Публічна бібліотека Конотопської міської ради». Ініціатором його створення стала громадська організація «Українська національна платформа» в рамках мовного проєкту «Єдині». Подібні клуби фукціонують у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, до переліку таких міст потрапив і Конотоп.
Заняття проводяться у форматі живого спілкування, учасники вивчають не лише правила правопису, вчаться грамотно висловлюватися, а й обговорюють різні цікаві теми, пов’язані з творами українських письменників та поетів, національними традиціями, обрядами та святами, декламують вірші, готують домашні завдання.
Модераторкою клубу є філологиня, викладачка Класичного коледжу СумДУ з величезним досвідом Валентина Чернушенко. «Для мене такі зустрічі, як бальзам на душу, — розповідає пані Валентина. – Розумію, що ми робимо корисну справу. Завжди ретельно готуюсь до занять, бо відвідувачі дуже допитливі і часто ставлять багато запитань. Але разом із тим я відпочиваю душею, радію за успіхи кожного з присутніх».
Відвідувачі клубу – переважно люди старшого віку. Є сімейна пара, а також люди з числа внутрішньо переміщених осіб. За словами модераторки, серед охочих є і молоді люди. Щоправда поки що взяти на навчання багато людей немає можливості через відсутність великого простору в бібліотеці. Натомість цій проблемі все ж таки шукають вирішення, тож є надія, що через деякий час до гурту бажаючих вдосконалювати свою українську додадуться усі охочі.
Пані Валентина має грунтовні знання не лише з мови, вона цікавиться історією наших традицій, має колекцію української вишивки, вільно спілкується про всі ті речі, які цікаві і близькі нашому народу – ігри, страви, обряди, одяг, вірування тощо.
«Учні хоч і дорослі, але до клубних занять ставляться з неабиякою відповідальністю, - каже Валентина. – Записують все, що кажу, до дрібничок. Багато читають. Беруть у бібліотеці книги, які ми потім обговорюємо разом на заняттях. І кожного разу запитують, коли наступне заняття. Зустрічаємось ми раз на тиждень, але учні мої не проти збиратися й частіше».
До дня писемності та мови в клубі планують написати диктант
Кожен з учнів шукає в клубі не лише знання, а перш за все однодумців, україномовне оточення. Адже саме в соціумі можна відточити свої мовленнєві навички, говорячи один з одним, сперечаючись, жартуючи, думаючи, долаючи разом мовні та психологічні бар’єри.
Варто зазначити, що учасники клубу не лише успішно працюють на мовному фронті, але й підтримують ЗСУ — вʼяжуть шкарпетки для наших захисників.
