Конотоп завжди був осередком драматичних та інтригуючих подій. Сьогодні ми заглибимося в захоплюючу історію конотопських «Гострих картузів» — Банди Гаркуші, яка розв’язала місцеву сагу, схожу на конотопську «Санта-Барбару».
Якби вас запитали про банду Гаркуші, ви, мабуть, посміялися б із поєднання цих двох слів. Проте в 18 столітті мешканцям Конотопщини це було не до забави. Засновник банди Семен Гаркуша (Ніколаєнко) народився 1739 року в селі Березань, що на Київщині. У віці 9 років він пішов до школи, а через кілька місяців втік із запорожцем Яковом Легкоступом. Гаркуша допомагав Якову в його торгівлі до передчасної смерті Якова, змусивши Гаркушу продати все його (Якова) майно.
Але чому «Гаркуша»? Відповідь проста — Семен був картавим, що справило «незабутнє враження» на козаків, які називали його «гаркання» кумедним, через що він і отримав прізвисько. Уже тоді він був відомий як людина, яка не заслуговує на довіру, й історія підтвердила їхню правоту. Придбавши кілька возів, наповнених рибою, салом та іншими товарами, він намагався переправити їх до Польщі. Однак однієї фатальної ночі в польському лісі його виявили прикордонники. Щоб не загинути, Гаркуша кинув вантаж і залишив 40 коней.
Здається, це і є Гаркуша
Після такої нищівної невдачі багато хто здався б, але не Семен. Він вірив, що його кар’єра розквітне через початок пограбувань у Борзні. Однак ця спроба була недовгою, оскільки його затримали та засудили до довічного ув’язнення. Тоді ж його побили, вирвали ніздрі та позначили трьома характерними шрамами на лобі та обох щоках. Це була чергова невдача? Абсолютно ні! Саме в цей період Гаркуша перетворився на відомого кримінального авторитета, який організував кілька банд.
Гаркуша повернувся на Конотопщину, а саме в наше місто. Тут він перетнувся з Нікітой Пікіньором, вмілим підробником паспортів. Разом вони планували пограбувати Парпуриху, матір Максима Парпури, видавця першого твору написаного сучасною українською мовою. Цікаво, що тодішнім чоловіком «Парпурихи» був Базилевич, який працював міліціонером та городничим. Враховуючи наявність охорони в їхньому дворі, Гаркуші довелося розробляти сміливі стратегії.
Максим Папура
Їхній план був такий же надійний, як шлях тогочасного чумака(взагалі не надійний). Гаркуша послав двох своїх спільників, щоб вони влаштувалися працювати в домі Парпурихи, фактично служачи шпигунами. Від них він дізнався, що за тиждень до свята Петра й Павла більшість робітників відправлять на ферму, залишивши оселю під малою охороною. Під покровом темряви вони підійшли до хати і крадькома подолали болото. Однак темрява затьмарила їм зір, змусивши їх відступити та чекати чотири дні через сильний дощ. 15 червня вони знову почали рейд, цього разу з іншого боку будинку. Їх було шестеро, шестеро хлопців, озброєних кривою рушницею, двома пістолями та… секирою?
Насправді їхня операція була виконана оперативно та професійно. Вони вміло знешкодили охоронців (загиблих не було), зв’язали всіх дітей та жінок, а також самого Базилевича його ж галстуком. Тоді Гаркуша почав вимагати грошей у Парпурихи, яка віддала їм один мішок срібла, два мішки дріб’язку, перли, золото, венеціанську й тульську рушниці, лисячу шубу, велику кількість оксамиту, трьох коней та багато іншого. Загальна сума награбованого на той час становила приблизно 40 тисяч рублів.
Втекти Гаркуші було важко, адже залишених ним коней та транспорту на місці не було. Крім того, новина про пограбування поширилася швидко. Для погоні за бандитами сотник швидко зібрав загін із 50 козаків, якому допомагав місцевий духівник Петро та кілька циган. Спочатку вони поранили одного з бандитів, Кравченка, а потім наздогнали інших і наказали їх розстріляти. Лише Гаркуші вдалося втекти, зникнувши в болоті, куди ніхто не наважувався йти.
Подальша доля Гаркуші залишається невідомою, але його життя вже було сповнене захоплюючими подіями. Численні невдачі, незліченні труднощі та досягнення є дійсно доволі цікавими для сучасного читача. Кошмарив він Україну своїми вибриками близько 15 років. Хоча деякі деталі могли бути прикрашені наступними оповідачами, сам Семен Гаркуша залишається яскравим і інтригуючим персонажем нашої історії.
