Інформаційних технологій, поваги, української мови, гарних доріг — активні жителі міста розповіли Конотоп.City про те, чого їм не вистачає для повного щастя.
Олександр Ребров, директор ІТ-компанії
Мені не вистачає розуміння від жителів, що треба разом будувати Конотоп для нових поколінь. Розуміння від бізнесу, що треба вкладати в інфраструктуру міста. Розуміння, що Конотоп може бути лідером серед міст з 100-тисячним населенням і кращим містом в області.
Також розуміння, що інвестори готові заходити в місто. Вони реально приїжджають на перемовини, але упираються в бюрократичні процедури неефективної законодавчої системи. Не вистачає максимально можливого використання інформаційних технологій на всіх рівнях життєдіяльності міста.
Також не бачу стратегії розвитку міста, яка містить всі сучасні тенденції. Тому довгострокова перспектива розвитку Конотопа лишається незрозумілою для молоді, яка, можливо, хотіла б тут будувати свої сім‘ї.
Валерія Рошкован, керівник благодійного фонду
Поваги! На жаль, у нас не заведено поважати. Не цінується чужа праця, час, навіть особистий простір. Влада не поважає людей, люди не поважають один одного. Проявляється навіть неповага до самих себе, просто ми її не усвідомлюємо.
Також не вистачає комфорту. У нас не найкомфортніше місто для дітей, для людей з інвалідністю, для молодих мам.
Інесса Левусь, двічі переселенка, яка народилася у Конотопі
Не вистачає всього, що відбувається у містах Дніпропетровської області. Будь-який пост з Facebook про зроблене там — предмет моєї незгасимої заздрості. Навіть Покров з 40 тисячами населення живе краще, ніж Конотоп. Достатньо подивитися на публікації: про садочки, школи, парки, стадіони, дороги тощо.
Цього всього не вистачає тут, у Конотопі. Немає нормальної роботи місцевої влади. Конотоп рідко «світиться» на сайті «Prozorro», чого так хотілося б.
Володимир Юрковський, веб-розробник
Мені для щастя всього вдосталь. А дратує мене те, що багато хто не бажає продумати свої дії на кілька кроків вперед. Потім це виливається у захаращені пандуси для людей з інвалідністю, сміття на вулицях, хамство в магазинах і транспорті.
Ірина Козлова, керівник літературної студії
Скажу одразу — я щаслива жити в нашому місті, і на жодне інше його не проміняла б.
Для повного щастя мені не вистачає хіба що якісних упорядкованих доріг і тротуарів, причому не тільки в центрі, а й на околицях. Може, це і не обов’язково асфальтне покриття проїзної частини, але пройти грейдером, вирівняти ями, засипати баюри, і робити це регулярно було б дуже бажано для повного щастя усіх конотопців.
Було б добре, якби у місті розвивалися традиції вуличного музикування. День вуличної музики, що вже двічі проводився у нашому місті — хороший тому початок, але було б чудово, якби частіше відбувалися і концерти, і сольні виступи просто неба.
Було б добре, якби у місті лунало більше української мови: у сфері побуту, в магазинах, у кав’ярнях, маршрутках і, перш за все, в установах та організаціях — по-перше, це красиво.
Було б добре, якби ми всі перестали скаржитися на життя, на владу, на погоду, на умови, причини і недосконалість світу, а почали більше цінувати те, що маємо, і робити бодай щось для власного щастя.
Вікторія Дрофа, координатор освітніх програм
Як жінці мені всього вистачає! Проте як мамі не вистачає сучасних закладів освіти — дошкільних, шкільних, позашкільних. Також безпечних місць для відпочинку та всебічного розвитку дитини. Також мені не вистачає порядку в місті. Серед найактуальнішого — смітники!
А от як жителю міста не вистачає комфорту та естетики. Тобто місць для інтелектуального, естетичного, активного відпочинку — муралів, зелених газонів, чистого міського транспорту.
Євгеній Павлов, підприємець
До повного щастя ще багато роботи. Нам не вистачає активності громади. Більша частина людей має позицію «моя хата скраю». Майже ніхто з конотопчан не розуміє, що кожен може змінити своє рідне місто на краще. Починаючи від ремонту доріг і закінчуючи культурним і туристичним життям Конотопа.
Вони покладаються лише на дії влади, майже ніхто не хоче самостійно змінювати життя на краще. Шукають крайнього, коли треба брати відповідальність і розбиратися у причинно-наслідкових зв'язках.
Фото на головній: unsplash.com
