У дев’ятьох виставкових залах міського краєзнавчого музею імені Олександра Лазаревського зберігаються сотні експонатів, які відображають історію нашого краю, його мальовничу природу, побут та етнографію. Починаючи з 1900 року, коли був заснований музей, його фонд постійно поповнюється. Серед речей, які там зберігаються, – чимало унікальних або просто цікавих. Тож пропонуємо зробити віртуальну екскурсію музеєм та дізнатися про історію деяких експонатів.
Жирандоль французького походження
Цей різновид великого підсвічника був знайдений у фондах міського краєзнавчого музею під час Другої світової війни – у 1943 році. Саме тоді, коли музей відновлювали. Матеріали, з яких зроблена жирандоль, включають мідь, кришталь і мармур.
Такі підсвічники вперше з’явилися у Франції у XVII ст. Ними прикрашали парадні зали, ставили на стіл під час трапези та гри в карти. Виготовляли жирандолі ювеліри і вони вважалися предметом розкошів. Головним декоративним елементом таких канделябрів були кришталеві підвіски у вигляді живих істот або квітів чи фруктів.
«Вугільна» праска – побутовий прилад та спортивний тренажер
В експозиційній залі «Українська хата» знаходиться старовинна вугільна паска часів ХІХ ст. Вона кардинально відрізняється від сучасних прасок, до яких уже давно призвичаїлася сучасна людина. Для того, щоб попрасувати білизну в ті часи, потрібно було неабияк попотіти.
А ще – уважно слідкувати за тим, щоб не спричинити пожежу та не отримати опіки шкіри, адже основою роботи тогочасної праски було розжарене вугілля. Його засипали всередину через спеціальну кришку зверху. Тримаючи її закритою або відкритою, можна було регулювати температуру нагріву самої праски. Аби жаринки всередині не затухали, час від часу праскою потрібно було махати в повітрі або дмухати на неї. Вправлятися такою річчю господиням було нелегко – праска була важка та гаряча. Порівняно з нею сучасна праска – це справжнє щастя!
Чорнильниця – її наявність у домі свідчила про грамотність господаря
Цей мідний експонат знайшли у 1943-му році у фондах музею. Він датований кінцем XIX ст. Такі чорнильниці були особливо популярними у часи козаччини та вважалися атрибутом освічених людей, адже писати й читати тоді вміли далеко не всі. Виготовляли таке письмове приладдя в основному зі скла та кераміки. Статусні господарі могли собі дозволити чорнильниці з міді або срібла. Бувало, що атрибут для письма виглядав як справжній витвір мистецтва.
Повне видання Літопису Самійла Величка тепер у краєзнавчому музеї
В кінці грудня 2020 року цей козацький літопис, який розповідає про історію Гетьманщини, був подарований нашому музею видавництвом «Кліо». В повному обсязі літопис Величка видали вперше – до цього він частинами зберігався в державних архівах. Презентація цього унікального видання відбулася 14 жовтня 2020 року в Батурині. Книга вміщує текст самого літопису, біографію його автора, рецензію оригіналу рукопису та його копії, а також історію створення та зберігання рукопису.
Нагадаємо, праця Самійла Величка – єдиний із козацьких літописів, що дійшов до нас в незмінному первозданному вигляді. Його обсяг – майже півтори тисячі рукописних сторінок. Під час його написання автор опрацював понад дві з половиною сотні документів та понад 20 історичних та літературних праць і творів.
І сьогодні найповніше видання літопису знаходиться в Конотопському краєзнавчому музеї в експозиційній залі, присвяченій гетьману Івану Мазепі!
«Поміщицький» чубук
Цей дорогоцінний експонат знайшли у фондах музею в роки Другої світової війни. Він зроблений з дерева, кістки та міді. Батьківщина чубука – Туреччина. В добу козаччини він слугував засобом для паління, а ще – річчю, що демонструвала статус людини. Заможні поміщики замовляли собі чубуки з червоного дерева, декоровані коштовним камінням та різьбленням. Саме такий поміщицький чубук другої половини XIX сторіччя й експонується в краєзнавчому музеї Конотопа.
Килимок, вишитий за сюжетом пісні
Його нашому музею у 1992 році передала мешканка міста Парасковія Дмитрівна Коломієць. Експонат вишитий за сюжетом української народної пісні «Несе Галя воду». Техніка виконання вишивки – хрестик з використанням вовняних та бавовняних ниток різного кольору. У верхній частині роботи вишита цитата з пісні: «Несе Галя воду, коромисло гнеться, а за нею Ваня, як барвінок в’ється».
Зазвичай такі килими вишивали для оздоблення власної оселі або на подарунок. Робити це вміла кожна українська дівчина.
Поштові марки як свідчення історичних подій в України
У 2019 році один із мешканців міста передав музею 19 марок номіналом 10, 20, 30, 40 і 50 шагів та 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 30, 40, 50, 60, 80, 100 гривень. Вони є цінними не лише як предмет філателії - на них закарбований хід історії, зокрема, період боротьби українців за соборність та самостійність своєї держави.
Перші державні українські поштові марки з’явилися в обігу в липні 1918 року. Філателісти назвали їх «шагівками», оскільки номінали цієї серії були вказані в шагах. Скільки їх було видано – невідомо. А от ескізи «шагівок» робив наш земляк, уродженець Сумщини Георгій Нарбут. Він, до речі, також є автором і перших державних банкнот.
Перша серія «шагівок» була надрукована на тонкому картоні – на їхньому звороті був напис: «Ходять нарівні з дзвінкою монетою». Після розпаду УНР, більше 70 років, в Україні не було своїх марок – з’явилися вони тільки з 1992 року, коли Україна здобула Незалежність.
Свята плащаниця зі сценою «Оплакування»
На потемнілому від часу тлі тканини зображені святі, які оплакують Христа. Їхній одяг вигаптуваний золотистими та срібними нитками. По бокам плащаниці – гілка виноградної лози, що символізує жертовність Ісуса Христа. Всі постаті зображені у невимовній скорботі. На плащаниці є напис із тропаря Великої суботи: «БЛАГООБРАЗНИЙ ЙОСИП СО ДРЕВА СНЕМ ПРЕЧИСТОЕ ТІЛО ТВОЄ ПЛАЩАНИЦЕЮ ЧИСТОЮ ОБВИВ І БЛАГОУХАНЬМИ ВО ГРОБІ НОВІ ЗАКРИВ ПОЛОЖИВ НА ТРИДНЕВЕН ВОСКРЕС ГОСПОДЬ ПОДАЯ МІРОВІ ВЕЛІЮ МИЛОСТЬ».
Дана плащаниця датована ХІХ ст. і колись належала Успенській церкві с. Соснівка. Її автор невідомий. На пошкодженій підкладці плащаниці частково зберігся напис, зроблений чорнилом: «куплена у фабриканта Сытова за…руб. серебряных, пожертвованных Боголюбовыми прихожанами с. Сосновки, из коих были главными жертвователями казак Филипп Демидко,…Александра Богданова … и др.».
