Чи маєте ви що відповісти, коли діти запитують вас про те, ким були ваші предки? Завдяки вимогам навчальної програми в університеті я взялася за вивчення своїх родинних коренів і ніколи не пожалкувала про це.
Збирати інформацію про родичів почала в студентські роки
До навчання у виші ніколи не цікавилась історією свого роду. У школі вчителі-предметники цієї теми тоді не торкалися. Хоча уроки, присвячені українським традиціям, у нас проводились достатньо часто.
По-справжньому темою дослідження власного родоводу мене зацікавив викладач народознавства в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя, де я навчалася. Одне з практичних занять було присвячене створенню родовідного дерева. На виконання цієї роботи нам виділили три літні місяці. Саме тоді мені вдалося назбирати максимум інформації про своїх предків.
В основу моїх досліджень лягли спогади людей
Чітко пам’ятаю той період, коли розпочала свій шлях у цьому напрямку. Переповнювало почуття хвилювання, адже так хотілося дізнатися про своє коріння, про те, ким були мої пращури, і чи не було на родинному часописі темних плям. Останнє хвилювало дуже, адже колись від бабусі чула, що мій дід по батьковій лінії після Другої світової війни сидів у в’язниці, - заслужено чи внаслідок тотальних репресій радянських часів, – тоді мені було це невідомо.
Серед перших опитаних мною людей були найближчі родичі: батьки та дві бабусі. Запитувала у них про їхніх батьків та бабів/дідів, рід діяльності, дівочі прізвища жінок у роду. Після того, як їхні спогади вичерпалися, вирушила на свою малу батьківщину – до села Соснівка Конотопського району, де я народилася і де у свій час проживала переважна більшість мого роду. Поговорила з прабабусею, яка тоді була ще жива. Навідала сусідів, які розповіли багато нового.
Зібрана інформація ніби відкрила мені двері в минуле й дала відчути себе не просто дівчинкою з певним прізвищем, а частиною величезного механізму родинних зв’язків, в якому кожен грав свою життєву роль. Особливу цінність інформації відчула вже за рік після дослідження, коли один за одним почали помирати живі свідки минулого мого роду. Тоді зрозуміла, що встигла, зробила все вчасно. І що сьогодні вже не змогла б відтворити чимало моментів та записати імена померлих родичів у чотири покоління вниз.
Про що вдалося дізнатися
У моєму роду завжди було багато дітей: 12, 8, 6. Не всім із них судилося стати дорослими, деякі померли від хвороб ще в дитинстві. З кожним новим поколінням дітонароджуваність зменшувалась. У наймолодших трьох поколіннях поступово кількість дітей знизилась з трьох до однієї дитини в сім’ї.
Серед найбільш поширених прізвищ нашого роду були: Хоменко, Марченко, Герасименко, Демидко, Ганзя, Голуб. Одне з прізвищ – Леонтович – має польські корені.
Чоловіки були освічені, але жили не довго
Переважна більшість чоловіків у роду були освіченими. Як приклад, серед прадідів були: голова колгоспу, писар, фермер (початок ХХ ст.). Один із прадідів малював картини й навіть приймав замовлення від односельців. Про рід занять прапрадідів у глибших поколіннях, на жаль, мені дізнатися не вдалося – відомі лише їхні імена та прізвища. А от тривалість життя у чоловіків була не довгою, принаймні у найближчих до мене трьох поколіннях, - 42-54 роки.
Дуже часто причиною смерті ставала хвороба. Один з прадідів загинув на початку Другої світової війни. Другий дід по батьковій лінії воював до 1944 року, після чого потрапив у полон до німців, звідки згодом йому вдалося втекти. У ті часи перебування в полоні, а тим більше втеча з нього, радянською владою розцінювалася як дезертирство. Тому, знаючи це, дід понад рік, аж до кінця війни, переховувався в Польщі. Можливо, в мене є якась рідня в цій країні, оскільки бабуся говорила, що в діда були там стосунки з іншою жінкою. Після закінчення війни дід повернувся додому і був засуджений за дезертирство, 10 років сидів у в’язниці, після чого був реабілітований. Це підірвало його здоров’я, тому решту життя він дуже хворів.
Жінки були гарними господинями
Вік жінок у нашому роду був значно довший за чоловічий. Здебільшого вони доживали майже до 80 років. Працювали в колгоспі або були домогосподарками. Одна з прабабусь, маючи лише 7 класів освіти, цитувала напам’ять «Наймичку» та «Катерину» Тараса Шевченка. Її пам'ять та декламаторські здібності вражали мене в дитинстві! У спадок від прабабусі залишилося також багато вишитих предметів постільної білизни, картин, сорочок, строкатих тканих доріжок…Усе це давно вийшло з моди, але й досі зберігається як пам'ять у великій бабусиній скрині, яку рука членів моєї родини теж не піднімається винести з двору…
Хочу, щоб родовідне дерево стало предметом інтер’єру
Першу зібрану та узагальнену інформацію про свій рід у студентські роки я виклала на звичайному листку паперу, на фоні намальованого власноруч дерева. Він і досі зберігається в моєму сімейному архіві. В цьому році створила родовідне дерево в електронному форматі з допомогою інтернет-ресурсу MyHeritage. Подібних сайтів є багато, одні з них безкоштовні, інші – платні.
Декілька років тому взялася збирати інформацію також і про родинні зв’язки поколінь свого чоловіка, щоб створити таке ж родовідне дерево для своєї доньки. Займатися цим предметно не вистачає часу. Але я дуже хочу довести розпочату справу до кінця. А ще – продумую дизайн родовідного дерева як елементу декору своєї домівки. Хочеться зробити його таким, щоб захоплювало дух!
